Зруйнований мур ненависті (бр. Томаш Регєвіч)

Ісус сказав своїм учням: Мир залишаю вам, мир Мій вам даю, не так як дає світ, Я вам даю. Нехай не тривожиться серце ваше і не лякається. Ви чули, що Я сказав вам: Відходжу і знову прийду до вас. Якби ви Мене любили, зраділи б, що Я йду до Отця, бо Отець більший за Мене. А тепер Я сказав вам це перед тим, як станеться, щоб ви повірили, коли це станеться. Я вже не багато говоритиму з вами, бо надходить князь цього світу. Але він не має нічого в Мені. Та нехай світ дізнається, що Я люблю Отця і чиню так, як Отець Мені заповів.

Сьогодні приходить Слово про мир. Мир Мій даю вам. Ми знаємо, що мир — це плід. Святий Павло в Посланні до Галатів каже, що одним із плодів Святого Духа, коли Він приходить до людини, є внутрішній мир. Мир також пов’язаний із даром мужності. Сьогодні ми це гарно бачимо в першому читанні.

Це наче стежка, яку сьогодні дає нам Бог, щоб ми запитали себе, наскільки в нас є цей мир. Бо ми бачимо святого Павла, якого переслідують, але він звіщає Добру Новину. Добру Новину братам. Він не говорить до чужих людей — приходить до синагоги, приходить до своїх, звіщає їм Добру Новину — і його каменують. Святий Павло колись сам асистував при каменуванні Стефана, і ми знаємо, як це закінчилось. Зазвичай каменування завершувалось смертю. Павло вижив. І що робить Павло? Робить те, що може зробити лише той, хто має в собі мир, у кому Дух Святий породив мир як плід: він повертається назад у те саме місто. Лише подумайте.

І це слово, яке сьогодні приходить, — це дзеркало, в яке я можу заглянути. Бо ми можемо по-різному казати: маю мир, — але мир виявляється через факти. Те, що сьогодні каже Христос: Я йду до Отця — усі події читає як шлях до Отця. Якби ви знали, ви б раділи. А ми часто плачемо, жаліємося, бо не знаємо Отця. Так, ми говоримо «Отче наш», але нам важко входити в події, дозволити вести себе. І це справді дзеркало, в якому я можу побачити себе.

Чи маю в собі Святого Духа, який волає у моєму серці: «Авва, Отче»? Чи знаю Отця в кожній події? І якщо цей Дух є в мені, і породив у мені мир, то це означає, що зруйнував у мені ворожнечу, що ніщо не розділяє мене з іншою людиною, навіть із тією, яка чинить мені кривду. Бо я здатний побачити, що ця людина, яка грішить проти мене, — бідна, перебуває під владою ворога, але ворог не має нічого в мені.

Один із псалмів каже: «Господи, не дозволь мені говорити їхньою мовою». Бо ж існує небезпека, що ми на ненависть відповідаємо ненавистю, на напад — нападом, що ми атакуємо, ідемо на барикади. Це означає, що ворог має щось у нас. А коли приходить Святий Дух, коли я знаю Отця, коли бачу в іншому брата — навіть у тому, хто чинить мені зло, — коли мур ненависті зруйновано, коли я маю в собі мир, тоді можу повертатися до цієї людини. Це слово питає мене: чи вмію повертатися до тих, хто завдає мені болю?

Просто подумаймо… Я читаю це слово для себе сьогодні. Як мені важко, навіть якщо я не відповідаю злом на зло, не закритися в собі, не викреслити іншого в серці, не сказати: «З ним нема сенсу говорити, з ним уже нічого не буде, завжди так буде, нічого не зміниться». Мати в собі мир — це означає постійно повертатися до стосунків.

Цього року я довго роздумував над цими двома святами — над Пасхою і над П’ятидесятницею, тобто Зісланням Святого Духа. Є такий момент, коли на горі Синай Бог об’являється. І Він об’являється двічі. Перший раз — у надзвичайних явищах: у громах, бурі, димі, що здіймається над горою. Ізраїль жахнувся. Люди кажуть: «Ми не хочемо розмовляти з Богом. Мойсею, йди ти, говори з Ним, а нам переказуй, що сказав Бог, бо ми боїмося, що помремо». І ми знаємо, чим усе закінчилось.

Мойсей іде, отримує десять слів, дві таблиці, написані Божим пальцем, і коли повертається — бачить, що народ уже забув. Досить було сорока днів, щоб народ забув. Вони зробили собі золотого тельця. І тоді розгортається вся історія: Мойсей заступається перед Богом, просить пробачити, благає: «Об’яви мені Себе, покажи свої дороги, скажи, що думаєш про цей народ, яке Твоє серце щодо нього». І тоді настає друге об’явлення.

Це об’явлення настає в тиші. Там більше нема грому, нема диму. Є тихий подих вітру. І Бог говорить: «Ягве, Ягве, Бог милосердний і співчутливий, нескорий до гніву, дуже терплячий, прощає гріх до тисячного покоління, благословляє, але карає до четвертого покоління». Це друге об’явлення показує, що думає Бог. Бо Бог знає нас, знає, з чого ми створені. Його думки про нас — добрі. Тому Христос міг сказати: «Хто бачить Мене, бачить Отця», бо Він на хресті, коли каже: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять», — довершує це повне об’явлення. Це те саме об’явлення, що було тоді. І це об’явлення, до якого ми йдемо. Бо П’ятидесятниця — це також подія в історії спасіння, коли об’являється милосердя Бога.

І Бог каже: «Я піду з цим народом. Якщо буде грішити — Я допомагатиму, прощатиму, благословлятиму, буду з ним». І це те, що Бог хоче вчинити в нас. Цей Дух, ця природа Бога має увійти в мене. Це приносить Святий Дух: творить у мені мир, дає дар мужності, дає змогу любити ворогів, розмовляти з власними дітьми.

Це теж те слово… Я був у моїх друзів, братів, які дуже страждають, бо їхні діти одна за одною відходять — і від Бога, і від Церкви, і кажуть важкі речі. І тоді прийшов мені образ: Бог зробив їх гідними бути живою притчею про Милосердного Батька, який дозволяє піти, дозволяє повернутися, який не зачиняє двері, не каже: «Геть, забирайся».

Це друге об’явлення. Це об’явлення, яке приносить Христос. Це Дух Бога, який хоче замешкати в нас. І це також шлях до євангелізації. Ми часто питаємо себе, як можемо допомогти молодому поколінню повернутись до Церкви. Ось як: просити Святого Духа про мир, щоб ми могли говорити, не вбачати у жодній людині ворога, не закриватися, навіть перед тими, хто нас каменує, звинувачує — бути дорослим сином, дочкою, зрілим християнином, який дозволяє себе бичувати, каменувати, але розмовляє, веде діалог, не замикається, не відкидає іншого, не каже: «Не хочу мати з тобою нічого спільного, ти не з наших».

Ось слово, яке приходить сьогодні. Бо подивіться: так само Христос буде приходити до нас. Ми хочемо мати участь у Христі. Христос скаже: «Це Моє Тіло, видане, розломане. Візьми, їж і дозволь себе віддати в руки інших». А потім скаже: «Чиніть це на Мій спомин». І маючи участь у цьому Тілі — справжньому, Тілі, що приносить Святого Духа, що приносить і прагне створити в нас мир, — ми можемо повернутися до своїх домівок і розмовляти з чоловіком, з дітьми, бути відкритими, дозволяти, щоб нас погано трактували, але любити, говорити, вести діалог, як милосердний батько щодо обох синів. Нехай Господь дасть нам сьогодні цю благодать.