Знаючи це, ви будете щасливі (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь обдарує вас миром разом зі святим Йоаном в Євангелії. Ми повертаємось до Горниці, повертаємось до Тайної вечері, але хочемо дивитися на неї у світлі Пасхи, через цей пасхальний ключ, цей фільтр, тобто у світлі часу, який ми зараз переживаємо. Не тільки так, як ми дивилися, наприклад, у Великий Четвер, уже в перспективі страстей Христа, але в перспективі воскресіння.

Отже, ми перебуваємо з Христом, який обмив ноги апостолам, ми з Христом, який залишає себе — або радше перебуває — у хлібі та в крові, кажучи, що це є тіло Моє і це є кров Моя. І сьогодні Він говорить для нас, мабуть, дуже важливе речення: Слуга не є більшим за свого Пана, ані посланець за Того, хто його послав.

Щоб ми також знали, яка наша місія, щоб ми знали, яке наше місце. Христос, який з одного боку є першим за столом, а з іншого — тим, хто займає останнє місце, хто є слугою, рабом, наймолодшим, який обмиває ноги. І це не заважає Йому усвідомлювати, що Він є Господь і Учитель — і саме таким Він є — і водночас Він обмиває апостолам ноги.

І тому Він каже: слуга не є більшим за свого Пана — щоб апостоли, а через апостолів і ми знали, яке наше місце. І що випливає з цієї свідомості? Це далі говорить Христос: Знаючи це, будете блаженні, бо так чинитимете.

Неймовірне блаженство — знати це, тобто знати, яке наше місце, яка місія, яке завдання — і ми будемо блаженні, бо будемо діяти згідно з цим. Багато енергії, багато емоцій, багато претензій і жалів виникає саме тому, що нам здається, ніби ми робимо щось, чого не повинні робити, щось нижче нашої гідності, щось, що мали б зробити інші — і ми часто злі. Якби це зробив Він, а так — я мушу за Нього це зробити.

Або робимо щось, що взагалі не відповідає нашій ролі, місцю, яке ми займаємо. Сьогодні Христос сам дає нам приклад, а потім запрошує до наслідування, більше того — дає благословення, що будемо блаженні, будемо щасливі, знаючи, як маємо діяти. І, мабуть, у цьому є правда, у цьому є зміст, який хоче нам передати Христос, бо дуже часто ми нещасні не тому, що щось робимо, а тому, що думаємо.

Не через сам вчинок, а через думку: що робимо щось невідповідне, не наше, що не повинні, що це завдання для когось іншого. Знаючи це, будете блаженні. Нехай це слово сьогодні принесе нам благословення, тобто радість і щастя.

А в першому читанні, з Діянь апостолів, ми бачимо Того, хто починає робити неймовірну річ — навчати: колишній Савло, тепер Павло, починає свою апостольську діяльність. Це його перший виступ, перше його проголошення, яке водночас показує той схематичний шлях, яким буде користуватись святий Павло — він прибуває в день суботи до синагоги, слухає там слово, а потім його запрошують промовити.

Так і буде діяти Павло: приходить до синагоги, слухає слово, а потім виголошує проповідь, і особливим чином показує, як минуле, біблійні події, здійснюються в теперішньому. Бо чітко каже, що Бог вивів народ Ізраїлю з неволі — тобто виходить із події, яка була дуже давно. Давня подія — навіщо її згадувати? Але він показує, як Бог виводить Ізраїля з єгипетської землі потужною рукою, потім 40 років терпляче зносить їхні звичаї, потім вводить у землю обітовану, далі є цар, є Саул, є Давид — і з його потомства, згідно з обітницею, Бог вивів для Ізраїля Спасителя — Ісуса.

Тобто доводить до центрального моменту — до зустрічі слухачів із Христом. Виходячи з виходу з Єгипту, з цієї основної події, він показує, що сьогодні відбувається щось більше. Сьогодні ми не виходимо з Єгипту, а з нашої неволі.

Сьогодні ми вже не переходимо через Червоне море, але через води хрещення, в яких Христос нас обмиває і в яких ми стаємо Його учнями. Аплікація біблійних подій до того, що відбувається зараз. Це тлумачить сам Павло — те саме, що раніше робив Христос, пояснюючи учням з Емауса, те саме, що робили апостоли — тепер чинить новопокликаний апостол народів.

І ще одна цікава річ, яка є в цьому читанні, а ми самі часто є її свідками — саме настоятелі синагоги кажуть до них: «Промовте, брати, якщо маєте слово заохоти для люду». Цей звичай запрошувати проповідників до амвону — мандрівних, тих, хто проходить, хто прибуває з інших місць. Часто ми бачимо і в наших храмах: когось запрошують, часто в поєднанні з якоюсь благодійною збіркою, якоюсь акцією, але також приїжджає місіонер і розповідає щось, промовляє хтось, хто має якесь служіння, ділиться ним, водночас прохаючи про підтримку.

Ми бачимо, що так було дві тисячі років тому і те саме діється й нині. Хтось інший запрошений, є, звісно, якийсь душпастир — сьогодні ми сказали б: парох, який опікується парафією — але водночас хоче, щоб ми побачили ширший контекст, що не лише є наш храм, наша парафія, але Церква є вселенською, є інші місіонери, інші священики, які хочуть нам щось сказати, хочуть нам щось показати, хочуть також попросити про підтримку, щоб ми мали цю свідомість єдності. Так було дві тисячі років тому, так відбувається і тепер.

Прибувають ті, хто хоче нам проповідувати Добру Новину, ті, які в цій проповіді, у своїй місії відчувають себе, як каже Христос, блаженними, тобто щасливими. Молімося. Всемогутній, вічний Боже, за заступництвом святого Флоріана, сьогоднішнього покровителя, мученика, дай нам приборкати полум’я наших пристрастей і захисти нас від пожеж — через Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина, який з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа.

Бог на віки вічні. Амінь. Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух.