Згадай і не забувай (бр. Ян Каня)

З Євангелія від Йоана: Ісус сказав своїм учням: «Хто має мої заповіді й їх зберігає, той мене любить. А хто мене любить, того полюбить мій Отець, і я теж його полюблю і об’явлюсь йому». Каже Йому Юда, не Іскаріот: «Господи, що сталося, що маєш об’явитися нам, а не світові?» У відповідь Ісус сказав йому: «Коли хто мене любить, той моє слово берегтиме, і Отець мій полюбить його, і ми прийдемо до нього і житло у ньому влаштуємо. Хто ж мене не любить, той не береже моїх слів. А слово, яке ви чуєте, не моє, але Отця, який послав мене. Це я сказав вам, перебуваючи між вами. А Утішитель, Дух Святий, якого Отець пошле в моє ім’я, навчить вас усього і нагадає вам усе, що я вам сказав».

Це слова Христа, сказані апостолам у вечірнику перед Його смертю. Євхаристійні слова, бо промовлені під час першої Євхаристії. І саме ці слова Церква пропонує нам у цей післяпасхальний час, у період очікування Зіслання Святого Духа. Христос у цьому слові говорить про заповідь любові — щоб любити, як Він полюбив. Це Його заповідь: любити ближнього. І говорить також про пригадування — місію, яку має Святий Дух щодо Церкви. Дух Святий, який навчає і нагадує все, що сказав Христос.

Це слово в особливий спосіб відсилає мене до Книги Второзаконня. Там міститься головна заповідь Старого й Нового Завітів — з тією різницею, що в Новому Завіті вона вже здійснена в Ісусі Христі. Бо йдеться не лише про те, щоб любити ближнього, як покликаний кожен, але християнин має право, має можливість дивитися на Ісуса Христа як на ідеал і від Нього приймати цю благодать любові — якщо цього прагне, якщо хоче — любові, подібної до любові Ісуса на хресті, любові до ворогів.

Це здійснення заповіді — любити всім серцем, усією душею, всіма силами. Але також Христос говорить про пригадування. І саме Книга Второзаконня — промова Бога до Мойсея та народу перед смертю Мойсея — постійно говорить про пам’ятання. Бо вони вже біля входу в землю обітовану. Їх відділяє тільки Йордан. Бог знає, що вони в складній ситуації, бо коли ввійдуть у ту землю — чудову, що тече молоком і медом — після досвіду пустелі, неволі в Єгипті, морального і фізичного спустошення, можуть забути про Бога. Це вражає.

Скільки разів Бог, починаючи з шостого розділу, шостий, сьомий, восьмий — скільки разів повторює: не забувай! У самій молитві «Шема Ізраель» — «Слухай, Ізраїлю!» — Бог говорить: «Нехай залишаться в серці твоїм ці слова, які я тобі сьогодні наказую». Щоб ти не забув. Щоб слово було вирізьблено в серці. Щоб ти передавав його своїм дітям — говорив про нього постійно: вдома, у дорозі, лягаючи спати, встаючи. Запишеш їх на косяках дверей, прив’яжеш на руку. І діти будуть питати: «Яке значення всього цього?» І ти скажеш: «Ми були рабами, а Господь нас вивів. Він учинив знаки, чуда…» І будеш свідчити своїм дітям — якщо тільки сам будеш прив’язаний до цих подій, якщо в тобі це слово буде живим, якщо повертатимешся до нього, роздумуватимеш над ним.

Бо земля обітована — великий дар, але й велика небезпека. Можна забути. «Пам’ятай всі дороги, якими Господь твій Бог вів тебе сорок років у пустелі, щоб тебе впокорити, випробувати, дізнатися, що в серці твоєму: чи будеш триматися Його заповідей чи ні. Він упокорив тебе, дав тобі голод, годував манною…»

Це також Пасха — згадування Божих діянь. Коли промовляється «Гагада» — розповідь про вихід з Єгипту, згадуються знаки, страждання. Береться вино, мачає палець, капає на скатертину — на згадку про ті удари, страждання. Але навіщо? Щоб не забути. Щоб знати, що за всім цим стоїть Бог. Бо Бог каже: входиш у землю обітовану — але стережися! Не кажи в серці: «Моя сила, міць моїх рук здобули мені це багатство».

Людина така дурна, що легко забуває, що зробив для неї Бог. Привласнює собі все — як сучасний світ: «це наші досягнення», «наша праця», «наша інтелігентність». Пам’ятаю, як був в Австрії — часто чув від німців, що вони багаті, бо працьовиті, бо розумні. Але це брехня. Бо як награбували під час війни, як потім користувалися рабською працею — філіппінців, індонезійців, індусів — виконували брудну роботу, щоб пани користувалися. Західні країни наживалися на поневолених соціалізмом народах. Це не були їхні заслуги. Це було рабство, і є, і буде.

І нині — навіщо Англії готувати лікарів, якщо може забрати вже готових з Польщі або інших країн? Вони ліквідували медичні університети — навіщо витрачати кошти? Інші вивчать, а вони тільки запросять на роботу. Це сучасне рабство. Так було, є і буде.

Уже тоді так було — це легкість забування. А Бог попереджає: якщо забудеш про Бога твого, підеш за чужими богами — бо немає нейтральності: або Бог, або ідоли, або Бог, або мамона, або Бог, або ідеології. Немає третього шляху. Якщо підеш за чужими богами — навіть думаючи, що ти атеїст — будеш їм служити, вклонятися їм — то знай: загинеш напевно.

Так, як загинули народи, яких Бог вигнав перед вами, так і ви. Ця земля не терпить зла. Якщо зло буде — то як Бог вигнав колишні народи, даючи Ізраїлеві вхід у святу землю, так само і вас земля «виплюне», відкине за Йордан, розпорошить по всьому світу.

Це Боже слово — і для нас. Ми вже отримали сповнення в Христі. Ми покликані ввійти в землю обітовану — землю любові, прощення. Це земля, здобута кров’ю Христа, нового Ісуса Навина, який вводить Церкву через Йордан — через хрещення. Тепер настає очищення, любов, у яку особливо Церква вводиться. І тепер можемо побачити велике діло Бога в нашому житті. Але можемо й замкнутися — сказати: це все моє, мені не потрібне Боже милосердя, закритися у власному егоїзмі. Наслідки — трагічні. Бо це наслідки гріха — замикання на Бога.

Є тільки один вихід з гріха — не бути нейтральним чи атеїстом, а бути з Тим, хто є святістю, бездоганним, досконалим. Чим ближче до Бога, тим ближче до землі обітованої, до близькості з Ним. Це наше покликання. Це щастя — бути близько Бога, каже псалмоспівець. Це щастя, якого мені ніхто не може відібрати. Стільки мучеників, стільки свідків… А я не хочу втратити цього щастя. Я краще вмру, навіть у жорстокий спосіб, але не хочу наражати на небезпеку мої стосунки з Богом.

До цієї єдності Христос сьогодні запрошує нас у Євангелії. І обіцяє, що зі свого боку пошле нам Духа Святого, Утішителя, який усе це нам нагадає, введе в єдність з Ним і Отцем у Святому Дусі.

Нехай сьогодні буде днем вслуховування, вдячного стояння перед Богом за все, що Він для мене робить. Що мені не належить бути в Церкві — це благодать. Церква, яка є такою, яка є — це Божа Церква. Це місце, де може приходити Святий Дух. Це єдине, унікальне місце дії Духа Святого, який навчає і нагадує великі діла Бога. 

Нехай благословить тебе і охороняє Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.