Запрошений, але не навернений (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь обдарує вас миром! Четвер двадцятого тижня звичайного періоду. Ми продовжуємо читання Книги пророка Єзекиїла, і сьогодні лунають слова, які є дуже знаменними саме для Єзекиїла. Його обітниця — звісно, Божа обітниця, висловлена устами Єзекиїла — про те, що ми матимемо нове серце і нового духа. Що Я забрару у вас серце кам’яне і дам вам серце із плоті. Духа мого хочу вдихнути у вас і зробити так, щоб ви жили за моїми наказами та дотримувалися заповідей. Це, мабуть, найбільша і найвідоміша обітниця у пророка Єзекиїла, тобто ця новизна. Вже не кам’яні серця, а живі, що, звісно, відображає і перспектива не кам’яних таблиць із заповідями, а те, що ми самі захочемо жити за прикладом Серця Ісусового, говорячи мовою Нового Завіту та молитовними служіннями, які ми знаємо в Церкві. Ми захочемо мати Серце Ісусове, захочемо мати таке серце, яке мала Марія. Вона мала це нове серце і вже мала духа, була повною благодаті, наповненою благодаттю — «повна благодаті», як ми кажемо про неї. Вона була тією, яка прийняла Святого Духа і силою Святого Духа зачала, а пізніше народився наш Господь Ісус Христос. Ми вже бачимо цю новизну в Марії. Єзекиїл обіцяє, що так буде у кожного.

А 51-й псалом, яким ми молимося, продовжує цю тему: «Створи в мені, Боже, серце чисте і віднові в мені міць духа». Але це говорить грішник — за традицією, це псалом Давида, який він склав і молився так після гріха з Вірсавією (Бат-Шевою). Він молиться як грішник, але усвідомлює, що Бог може створити в ньому чисте серце, відновити дух і не відкине його.

Коли ж ми переходимо до Нового Завіту, ми також бачимо цю новизну. Ця новизна полягає в тому, кого царя запрошує на бенкет. Але перш ніж ми до цього дійдемо, сама структура бенкету, яка часто з’являється, звісно, провіщає есхатологічний бенкет, тобто той, що буде на небі. В певний спосіб вона провіщає і бенкети тут, на землі, тобто Євхаристії, у яких ми часто беремо участь. З одного боку, це показує устрій, пов’язаний зі Старим і Новим Завітом. Адже ті, кого спочатку запросили на бенкет і хто відмовляється, — це, звісно, ізраїльтяни, які не прийняли Добру Новину. Вони були запрошені, серед них з’явився Ісус Христос, але вони зовсім цим не скористалися, бо цікавилися іншим. Звідси й повторне запрошення — і це вже вихід до язичників. «Ідіть же на роздоріжжя і кличте на бенкет усіх, кого знайдете». Тож ці слуги, а в переносному значенні — проповідники Доброї Новини, апостоли, йдуть і приводять усіх, кого зустріли: і злих, і добрих. І тут вже немає чіткої категорії, що це має бути лише побожний і вірний юдей виключно з роду Авраама. Тут уже всі.

Але якщо подивитися на фінал, він може нас здивувати. З одного боку, нас тішить, що вони виходять на околиці, запрошують усіх, і залу стає повною. Усі можуть там сісти. Але в певний момент виходить цар, розглядає гостей і бачить чоловіка, не вдягненого у весільний одяг. І відбувається цей складний діалог: «Друже, як ти сюди увійшов, не маючи весільного одягу?». Закінчується це драматично: його виганяють. І ми б сказали: але ж щойно запросили всіх — і добрих, і злих. До того ж їх взяли практично з вулиці, звідки у цієї простої людини має бути весільний одяг? Як він має бути добре вдягнений, якщо його забрали прямо з вулиці?

Звісно, ми дивимося на це технічно, але погляньмо глибше, духовно. Це схоже на Добру Новину. Вона для кожного. Бог тебе любить, Бог за тебе помер, Бог пробачив тобі всі гріхи. Це Добра Новина, яка доходить до всіх — і злих, і добрих. І тому ми всі запрошені до Церкви. Саме Добра Новина, тобто проповідь керигми, завжди спочатку говорить про Божу любов, яка є безумовною і стосується кожного.

Але потім, як завжди, залишається питання: а що я зробив із цією Доброю Новиною? Що я зробив із цією Божою любов’ю? Що я зробив із цим шансом, який отримав — що Христос може пробачити мені мої гріхи? Що Він це вже зробив, що пробачив. Чи буду я й далі жити по-старому? Чи стану новою людиною? Чи матиму це нове серце, чи залишуся зі старим? Чи матиму нового духа, чи житиму по-старому?

Саме це і є та перспектива, яка, можливо, висвітлена не так чітко й зрозуміло у цій притчі, але ми чудово знаємо її з інших контекстів. Керигма завжди є першою, основною, найважливішою, і вона закликає нас до роздумів та дій. І якщо ми нічого не зробимо — а схоже, що той чоловік нічого зі своїм життям не зробив… Оце і є той весільний одяг. Ми можемо провести аналогію, наприклад, із хрещенням, із цією білою хрестильною одежею. Це новизна життя. Ми можемо послатися на багато інших текстів Нового Завіту — про те, що є нова людина, яка зодягнулася в Христа. Це і є наша хрестильна одежа, це і є весільне вбрання. А він цього не має.

Тобто, з одного боку, він прийшов, почув Добру Новину, скористався, ми б сказали, навіть наївся, але абсолютно не змінив свого життя. Добра Новина нічого в ньому не перетворила. Це далі та сама стара людина. І це та перспектива, яку дає нам Господь Бог. Його любов — задарма, благодать — задарма, прощення гріхів — задарма. Але якщо ми залишимося на тому ж місці, з тим самим серцем, у нашому житті нічого не зміниться. Ми можемо почути Добру Новину, і вона просто відіб’ється від цього кам’яного серця.

Сьогодні ми, звісно, дивимося на Матір Божу — Тю, яка з охочим серцем прийняла Слово, Тю, яка дала світові Христа, Тю, яка є повною благодаті. Вона показує нам цю новизну життя, цю винятковість життя. Та, чиє Взяття на небо з душею і тілом ми нещодавно святкували. Це перспектива, яка чекає на кожного з нас. Але й тут, на землі, ми бачимо її приклад: що означає довіритися Господу Богу, що означає бути цією новою людиною, наповненою Духом і з Божим серцем.

Нехай це Слово буде сьогодні для нас Словом Доброї Новини, але водночас закликає до того, щоб ми рясно користувалися дарами Божої благодаті, Його благословенням, і нехай воно змінює наше життя. Господь з вами. Нехай благословить вас Всемогутній Бог — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.