Запросіть усіх (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир, понеділок, 31-й тиждень звичайного часу. Здається таким буденним і водночас таким очевидним, що коли ми влаштовуємо вечірку, день народження, іменини, річницю весілля чи, можливо, саме весілля, ми переконуємося, що список гостей повний, що там є наша родина, родичі, друзі та всі ті, хто важливий для нас. Мабуть, це найбільш очевидно на весіллях, коли ми влаштовуємо прийом, ми дбаємо про те, хто там буде, а потім думаємо, хто з ким сидітиме.

Це дуже важливе, складне і, можливо, виснажливе завдання, бо ми хочемо, щоб там були всі, хто важливий для нас, і водночас ми не хочемо нікого залишити осторонь. Сьогодні, на іншій вечірці, де присутній Господь Ісус, можливо, на вечері, можливо, на обіді з певним лідером фарисеїв, він знову демонструє своє вчення, своє вчення про Царство Боже, яким воно має бути в цьому Царстві Божому, з чого складається це Царство Боже, або, перш за все, з чого складається те, що Господь Бог хоче нам дати. Ісус каже сьогодні, коли влаштовуєш обід чи вечерю, не запрошуй своїх друзів, братів, родичів, багатих сусідів, щоб вони не запросили тебе взаємністю, і тобі не віддячили.

Здається, саме так ми зазвичай і робимо: думаємо про найближчих, про родину, не хочемо нікого залишити осторонь. Можливо, ми не думаємо про те, що колись вони запросять нас, хоча це часто трапляється. Коли ми отримуємо запрошення кудись, ми кажемо собі: «Вони були тут, тепер ми підемо до них».

І ми бачимо, що існує певний зв’язок, і для нас важливо сказати, що це елемент культури, гарних манер, звичай, саме так це має бути зроблено. Ісус продовжує, кажучи: «Коли ви влаштовуєте вечірку, запросіть бідних, інвалідів, кульгавих та сліпих, і ви будете щасливі, бо їм нічим вам віддячити». Ми зазвичай не думаємо про те, щоб запросити всіх бідних у нашому районі, запросити тих, хто десь там є, тих, кого ми не знаємо, або піти до лікарні та запитати, хто може вийти. Сьогодні я б запросив вас на недільну вечерю.

Ми схильні до першого варіанту, але, звісно, ​​це Євангеліє сьогодні не є посібником з організації вечірок чи належних манер за столом. Це вчення про Царство Боже, про те, як Бог хоче бути за своїм столом, у цьому Царстві. Сьогодні ми також розглядаємо євхаристійний стіл. Він хоче запросити всіх, і ніхто не виключений. Усі запрошені, але залишається питання, чи приймуть вони запрошення, чи будуть вони належно налаштовані, і що станеться в їхньому житті. Але кожен має запрошення прийти до Бога.

Ось чому святий Павло каже в першому читанні, що Божі дари, благодаті та покликання є невідворотними. Він говорить тут у контексті народу Ізраїлю, тобто першого завіту, і тих, хто тепер входить до церкви з язичництва.

Бо може здатися, як каже святий Павло у цьому посланні до Римлян, що Бог покинув, що Бог покинув свій народ. Тож що ж тепер з вибраним народом, що ж тепер з юдеями, які не визнали Ісуса як Месію? Павло, хоча й ставить це риторичне питання, також дає відповідь, що Бог жодним чином не відкинув їх, бо Божі дари, благодаті та покликання є безповоротними.

І тепер, показуючи цей контекст язичникам, які входять до церкви, він каже, що колись ви були непокірними. Тобто, ви не служили Богові, ви не слухали Бога, ви не приймали Його та любові й Слова, які Він має до вас. Тепер ситуація дещо змінилася; ви стали слухняними, а цей першообраний народ стає непокірним, бо не слухає Бога, який виражає Себе і говорить в Ісусі Христі.

Але Бог продовжує, кажучи, що дари, благодаті та покликання є безповоротними. Це покликання, це запрошення на це свято, тобто прийти до церкви, увійти в Царство Боже. І певною мірою в контексті цього першого читання, якщо ми подивимося на Євангеліє, на це запрошення, це прийняття, на те, що каже Христос, суть тут саме в тому, що, запрошуючи, ми пам’ятаємо про все.

Бо ми можемо сказати тут: «Тепер у нас є родичі чи друзі, ми їх запрошуємо», але може виявитися, що кілька років тому за цим столом сидів би хтось інший, але ми з кимось посварилися, або хтось образився на нас і сьогодні не сидить за цим столом. За столом на день народження, за весільним столом, у якийсь момент ми не запросимо когось, бо більше не хочемо там бути, або хтось із запрошених не прийде. Ми бачимо цю різницю в собі: почуття, які ми відчуваємо до інших, часто згасають, і ми бачимо, що наші стосунки часто змінюються.

Іноді з простої причини, як-от переїзд, поїздка кудись далеко, і просто, природно, ці зв’язки послаблювалися або, можливо, розривалися. Але іноді це трапляється через якусь драматичну ситуацію. У контексті сьогоднішнього прийому Бог каже нам, що Він хоче, щоб усі були за Його столом, щоб не було сварок, щоб не було виключених, щоб Бог більше не пам’ятає їх, стільки років минуло, стільки разів Він їх запрошував, вони не приймали, тому Я не запрошуватиму їх сьогодні.

Сьогодні Він запрошує всіх, навіть людей першого обрання, тих, хто не обов’язково визнає Ісуса Месією. Але Бог продовжує запрошувати їх, продовжує євангелізувати їх, продовжує посилати їм добре слово, і це запрошення завжди присутнє. Бо Бог терплячий, і тому, в цьому терпінні, Він чекає, поки вони приймуть, поки вони навернуться, поки вони визнають Ісуса Месією.

А з іншого боку, Бог запрошує всіх тих нових людей, які входять до Церкви, які, можливо, не мають того першого завіту — ми можемо сказати, можливо, у них немає цього фундаменту — але сьогодні вони базуються на новому фундаменті, яким є Ісус Христос. Бог хоче зібрати всіх у своєму Царстві, у своїй Церкві та за своїм столом, нікого не виключаючи. Це вчення, яке дає нам сьогодні Слово Боже, ґрунтуючись на таких простих, звичайних, як ми б сказали, буденних речах, як обід, вечеря чи вечірка.

Це Христос, саме так Він хоче навчати, і саме так Він хоче, щоб ми розуміли, приймали та застосовували Його вчення на практиці. Господь з вами, і нехай благословить вас Всемогутній Бог, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.