Запитання на запитання (бр. Ян Каня)

З Євангелія від Луки

Батьки Ісуса щороку ходили до Єрусалима на свято Пасхи. Коли Йому було дванадцять років, вони вирушили туди за звичаєм святковим. Коли ж після завершення урочистостей поверталися додому, юний Ісус залишився в Єрусалимі, і цього не помітили Його батьки. Думаючи, що Він серед подорожніх, вони пройшли день дороги й почали шукати Його серед родичів та знайомих. Але не знайшовши Його, повернулися до Єрусалима й продовжували пошуки. Лише на третій день вони знайшли Його в храмі, де Він сидів серед учителів, слухав їх і ставив запитання. Усі, хто Його слухали, дивувалися глибині Його розуму та відповідям. Побачивши Його, батьки здивувалися, а Його Мати сказала: Сину, чому Ти так учинив з нами? Ось Твій батько і я з болем шукали Тебе! А Він відповів їм: Чому ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути у справах Мого Отця? Та вони не зрозуміли цих слів. Потім Він повернувся з ними до Назарета і був їм слухняний.

Сьогодні ми святкуємо урочистість святого Йосипа – чоловіка Марії, опікуна Ісуса Христа. На вибір є дві євангельські розповіді: одна з Євангелія від Матея, що говорить про Благовіщення святому Йосипу, його внутрішню боротьбу щодо Марії та її благословенного стану, а друга – з Євангелія від Луки, що розповідає про віднайдення Ісуса у храмі. Ця подія також є непростою. Як і уривок з Матея, вона говорить про випробування віри.

Дванадцятирічний Ісус разом із батьками вирушає до Єрусалима. Можливо, щоб пройти обряд бар-міцви? Ми точно не знаємо. Сьогодні цей ритуал відбувається у тринадцятирічному віці, коли хлопчики офіційно входять у доросле релігійне життя. Вони вперше беруть активну участь у богослужінні, читаючи уривки Святого Письма і коментуючи їх. Це важлива і урочиста ініціація. Чи був цей момент бар-міцвою Ісуса? Ми не знаємо напевно, але можемо припустити, що це було щось подібне.

Ісус, найімовірніше, щороку ходив разом із батьками на свято Пасхи до Єрусалима, адже такий був звичай: якщо дитина вже могла ходити, батьки мали обов’язок привести її до храму на Пасху. Це була важлива подорож: три дні дороги в один бік, три дні назад, а також святкування Пасхи. Мінімум тиждень, присвячений Господу! Це є послання і для нас: сьогодні багатьом важко навіть раз на тиждень прийти на Святу Месу. Багато християн приходять на Літургію зрідка, вважаючи, що цього достатньо. Але юдейська релігійність і традиції є для нас справжнім докором. Ісус не відкинув цієї релігійності. Навпаки, Він ріс у ній, формувався в цьому середовищі.

Коли Йосип і Марія йшли до храму, а потім поверталися назад, здавалося б, усе було звичним. Чи була їхня вина в тому, що Ісус загубився? Ні! У дванадцять років у юдеїв хлопчик вже вважався дорослим, подібно до того, як у нас у вісімнадцять років. Це означало, що він самостійно приймав певні рішення. Його батьки думали, що Він іде з іншою групою прочан. Лише ввечері вони зрозуміли, що Його немає серед подорожніх, і вирушили назад до Єрусалима, щоб знайти Його. Отже, вони витратили не лише один день, а ще й додатковий час на пошуки. І лише на третій день вони знайшли Його в храмі.

Тут мені згадується класичний жарт, який інколи використовується в різних культурах. У нас його часто адресують єзуїтам:

– Кажуть, що єзуїти завжди відповідають на запитання іншим запитанням.

– А хто тобі це сказав?

Подібним чином діє і Христос у цій Євангелії: Він не дає прямої відповіді, а запитує у відповідь. Важливо, що коли Його знаходять, Він не лише слухає вчителів, а й ставить їм запитання. Цей уривок має глибоке значення. Ісус не просто загубився. Він свідомо залишився в храмі, у місці, яке належить Його Отцеві. Цей момент є знаком, що Його місія вже починається. Його відповідь Марії та Йосипу – “Хіба не знали, що Я маю бути у домі Мого Отця?” – це не докір, а вказівка на те, що Його життя належить Богу.  Можливо, Він також відповідав, бо всі дивувалися глибиною Його розуму та відповідями. Але ці питання тут дуже важливі. Це також спосіб вивчення Святого Письма, особливий стиль розмови серед юдеїв. Мистецтво ставити запитання, правильні запитання, тому що вони спонукають до пошуку та знаходження істинних відповідей. Якщо немає питань, залишається лише порожнеча.

І ось Христос ставить питання, і це дуже вражає, бо Він переносить цей підхід також на Марію та Йосипа. Так само, як Він сперечався та розмірковував із вчителями в храмі, тепер Він «випробовує» цим своїх батьків.

– Ми шукали Тебе!

– Чому ви Мене шукали?

І наступне запитання:

– Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Моєму Отцеві?

Два запитання, які Христос ставить у відповідь на одне запитання Марії. Він неначе перекладає відповідальність на Марію та Йосипа: «Навіщо ви Мене шукали? Я саме там, де маю бути».

Це досить особливий момент: Христос навіть дивується, що Його шукали. Він не входить у становище матері, яка, безсумнівно, протягом щонайменше двох днів переживала страх і тривогу, шукаючи Його. Їй було непросто почути таку відповідь. Але Христос не вагається використовувати цей спосіб, бо вони не розуміли Його. Марія багато чого не розуміла, але зберігала все в своєму серці, роздумувала над цим, і з часом розуміння приходило. Це не було чимось автоматичним. Вона не казала: «Я знаю все, мені все зрозуміло, у мене немає труднощів».

Віра – це не щось просте і легке. Віра – це набагато глибша реальність. Не те, щоб у вірі не було відповідей на запитання, але для цього потрібно справді ставити собі ці запитання й бути готовим отримати відповідь від Бога. Це також слово, яке сьогодні дає нам Господь: Він ставить перед нами запитання у нашому житті – якщо тільки ми готові їх почути. І, як Христос відповідав у храмі вчителям, так само Він дав відповідь своїм батькам – через питання.

Очевидно, що Марія та Йосип, які були людьми святості, прийняли ці питання та обмірковували їх, занурювалися у глибину тієї реальності, яку Христос їм відкрив. Це також те, що Бог робить із нами.

Сьогодні, у день святого Йосипа, він є для нас прикладом людини, яка отримала від Бога питання й яка теж обмірковувала це слово. Йосип у Євангелії – людина мовчання. Він не вимовив жодного слова, принаймні жодне з них не записане. Але він був людиною, яка слухала, роздумувала, глибоко переживала все у своєму серці. Він отримував слово від Бога – чи через ангела, як це описано в Євангелії від Матея, чи через самого Христа, який у діалозі не щадив його, але, як і все від Бога, навіть якщо це важко, воно веде до чогось кращого. Ми можемо бути певні, що це здійснилося в житті святого Йосипа.

Тому це перше, на що ми можемо звернути увагу: Бог дає нам слово, яке спонукає нас до пошуку, до питань, а головне – до того, щоб знайти Його там, де Він є. Де ти, Господи? «Я – у храмі». Я є там, де двоє чи троє зібралися в Моє ім’я. Я є там, де звершується Євхаристія. Я є там, де є спільнота, де ламається хліб. Ось там можна знайти Христа. Там ми можемо ставити Йому питання й отримувати відповіді.

Друга важлива річ – це молитва святого Йосипа, яка дійшла до нас через коптську (єгипетську) традицію. Це апокрифічний текст V століття під назвою «Історія святого Йосипа теслі». У цьому тексті Христос нібито передає молитву, яку Йосип промовляв перед своєю смертю. Оскільки Йосип є покровителем доброї смерті, ця молитва є також і нашою молитвою, яку ми можемо занести перед Бога.

Молитва святого Йосипа перед смертю

«Отче, Боже усякого милосердя, Боже всього існування, Владико моєї душі, мого тіла та мого духа, коли звершаться дні мого земного життя, які Ти мені дав, прошу Тебе, Господи Боже, пошли мені архангела Михаїла, щоб він був поруч зі мною аж до того моменту, коли моя стражденна душа залишить тіло – без болю і страху. Бо смерть є великим випробуванням і стражданням для кожного створіння: для людини, для свійських і диких тварин, для птахів і комах, для всіх істот під небом, що мають живу душу. Для всіх це біль і страждання, коли душа розлучається з тілом. Тому, Господи мій, нехай Твій Ангел перебуває біля моєї душі та тіла, щоб я відійшов без мук. Не допусти, щоб Ангел, поставлений наді мною від дня мого народження, відвернув свій лик від мене, коли я вирушу до Тебе, але нехай він благословить мене миром. Не дозволь тим, чиї лиця змінюються, переслідувати мене в дорозі, коли я йду до Тебе. Не дозволь, щоб мене затримали ті, хто стоїть біля брам. Не дай мене осоромити перед Твоїм святим судом. Не дозволь, щоб мене поглинули хвилі вогняної ріки, що очищає всі душі перед тим, як вони побачать славу Божу. О Боже, що судиш кожного правдиво і справедливо, нехай Твоє милосердя буде моєю втіхою, бо Ти є джерелом усякого добра. Тобі нехай буде слава навіки. Амінь».

Нехай Господь благословить вас у цей день святого Йосипа. Доручаємо сьогодні вашій молитві нашу провінцію, яка святкує свого покровителя – святого Йосипа. Просимо також молитися за брата Якова, який сьогодні складає довічні обітниці, та за всіх братів-капуцинів, що служать у цій провінції.

Нехай Господь благословить і збереже вас: Отець, Син і Святий Дух. Амінь.