Діти Авраама в огненній печі (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир. 

Середа п’ятого тижня Великого посту. І ще одна суперечка Ісуса з юдеями, з фарисеями. Ще одна, бо цього тижня їх багато. Відчувається момент кульмінації. Відчувається, що коло зла довкола Ісуса звужується. Що все ревніше Його атакують, що все більше хочуть позбутися Його. Все більше Він їм незручний. Але Ісус дозволяє собі, особливо в Євангелії від святого Йоана, на ці суперечки. Наче ще хоче їх урятувати, ніби ще хоче пояснити, ще раз роз’яснити. Здається, ніби нічого їм не прояснив, але це слово залишилося — для нас.

Сьогодні Христос каже: «Якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраама». Що це за діла Авраама? Що їм закидає Господь Ісус? Бо ж вони кажуть: «Ми — діти Авраама. Ми маємо Авраама за батька». А Він їм каже, що зовсім інакше. Христос каже: маєте Авраама за батька? То покажіть мені діла Авраама. Чи як діти ви чините діла Авраама?

Ми добре знаємо, що Авраам — це той, хто, як каже Писання, «повірив надії всупереч надії». Авраам — це той, хто дозволив Богу провадити себе, хто увійшов у союз із Богом, повірив Йому, повірив у те, що його потомство буде як пісок на березі моря або зірки на небі — таке численне. Авраам — це той, хто заступається за Содом і Гоморру, просить у Бога милосердя — хоча б заради десяти праведників. Це той, хто не сперечається за землі з Лотом, а каже: якщо ти підеш праворуч — я піду ліворуч, якщо ліворуч — я піду праворуч. Це Авраам, який у найспекотніший час приймає мандрівників, виходить із зони комфорту, бо це — святе право гостинності. Авраам — це той, хто, коли Бог каже: «Візьми свого сина Ісаака й принеси Мені в жертву», — іде. З одного боку — бо треба виконати Боже Слово, з іншого — бо вірить, що Бог не дозволить Ісаакові постраждати. Він повірив надії всупереч надії.

І трохи ми можемо порівняти це з героями першого читання — юнаками у вогняній печі. Вони — в полум’ї, і це діла Авраама: дозволити Богові повести себе туди, де, здається, є лише смерть, де немає надії. Але, як ми знаємо, Авраам повірив Богові всупереч надії, повірив у надії — і довірився. Вони йдуть — на смерть, у ту піч, бо молилися, хоч Навуходоносор заборонив. І виявляється, що в тій печі Бог їх не залишив — так само, як не залишив Авраама, так само, як виконав союз з Авраамом. Ось це — справжні діти Авраама. І Христос міг би закинути сучасним йому юдеям і фарисеям, що ось у чому справа. Ті були здатні повірити — і завдяки цій вірі, посеред полум’я з’явився ангел. Посеред полум’я з’явився вже Ісус Христос, бо цей ангел Його передвіщає.

У різних життєвих ситуаціях, якщо ми хочемо бути дітьми Авраама, а більше — дітьми Бога Отця, то маймо таку віру, що хоч би які труднощі були — навіть ті, що, здається, спалюють, — ми не самі. Ми можемо підняти очі до Христа, Вознесеного. Можемо дивитися на Христа, який є поруч, бо Він не тікає з полум’я — Він входить у це полум’я. Будучи в Небі, в славі, Він зійшов на землю, у це полум’я, щоб визволити, захистити. І Він не гасить цього вогню. Це те здивування, яке бачимо на обличчі Навуходоносора: «Було ж троє, а я бачу чотирьох. І не горять? Як це можливо?» Оце момент істини — вони витримали. Це — діти Авраама.

Нехай сьогодні це слово зміцнить нас. Зміцнить у вірі, що Бог серед нас. Він є у всіх труднощах, які нас спіткають. Будьмо дітьми не лише Авраама, не лише Мойсея чи інших постатей Старого Завіту. Сьогодні будьмо дітьми Бога Отця, знаючи, що Він любить, провадить, захищає і є з нами в кожній ситуації.Господь з вами. Нехай благословить вас Всемогутній Бог — Отець, Син і Святий Дух.
Від ненависті захисти мене, Боже.