Дурна сіль (бр. Ян Каня)
З Євангелія від святого Матея.
Ісус сказав своїм учням: «Ви — сіль землі. Але коли сіль втратить свій смак, чим її насолити? Вона вже ні на що не придатна — хіба тільки бути викинутою й потоптаною людьми. Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на горі. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але ставлять його на підсвічник — і він світить усім, хто в домі. Так нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого Отця, що на небесах».
Ми після цього часу пасхального періоду. Знову повертаємось до звичайного періоду. Це вже десятий тиждень. Починаємо слухати Нагірну проповідь. Це прелюдія. Учора ми чули блаженства. Сьогодні маємо вступ до Нагірної проповіді. Я маю бути світлом і сіллю. Чи потрібні світу християни? Чи потрібна їхня присутність у цьому світі? Чи потрібна їхня місія?
І Христос говорить про сіль. Що таке сіль? З Біблії видно, що сіль — це предмет першої потреби. У Книзі Сираха є такі слова: «Те, що необхідне людині для життя: вода, вогонь, залізо й сіль, пшеничне борошно, молоко й мед, кров виноградної лози, олія і одяг. Усе це служить добру для тих, хто боїться Бога, а для грішників обертається на нещастя». Це ті речі, які можна здобути в Обіцяній Землі. Це те, що Бог хоче дати людині. Він хоче дати їй одяг, їжу, все, що потрібне для життя. Символом цього також є сіль.
Але також в іншому місці Святого Письма сказано, що сіль, особливо коли її вжито надмірно, може бути руйнівною. Це слово з Книги Суддів, де сказано так: наступного дня народ вийшов у поле, і повідомили про це Авімелеха. Тоді він виступив на чолі війська, поділив його на відділи й засів у полі. Побачивши народ, що виходив із міста, він напав на них і побив. Авімелех і його загони напали на місто, били його людей, місто зруйнував, а на землю міста розсипав сіль. Це можна порівняти хіба що з напалмом у сучасному розумінні. Та сіль у великій кількості мала знищити ґрунт, щоб він не родив. Це був засіб, що використовувався в давнину. Після такої солі мала бути пустеля. Місто мало більше ніколи не бути відбудоване. Воно мало залишитися пусткою, місцем смерті.
Отже, маємо два біблійні образи. Один — символ життя, щастя, близькості з Богом, Його доброти, благословення. Але також це може бути реальність, яка руйнує.
Третій образ, який приходить тут на допомогу — це знаний образ дружини Лота, яка стала соляним стовпом. Вона стала цим стовпом — це подія, описана в 19 розділі Книги Буття. І помилка її — це помилка зупинки в дорозі. Вона покликана до руху, до виходу, до пошуку щастя, безпеки, життя. Але всупереч Божій волі — Господь призначив знищення для Содому й Гомори — вона мала рятуватись із рідними, але цього не зробила. Не мали озиратись назад, мали йти. Вона знехтувала Божим словом і стала соляним стовпом.
Книга Мудрості — ще одна з книг мудрості — каже так: «Коли прийшло знищення на безбожних, мудрість урятувала праведного, коли той тікав від вогню, що падав на п’ять міст. Праведного, тобто Лота. І збереглось ще свідчення їхнього зіпсуття: димляча пустка, рослини, що плодоносять не в пору, і соляний стовп — пам’ятник душі, яка не повірила». Це саме символ дружини Лота — пам’ятник душі, яка не повірила. Адже вони зійшли з дороги мудрості, і не тільки зазнали шкоди, бо не пізнали, що є добре, але залишили живим пам’ятку своєї дурості. Бо навіть не могло залишитись у таємниці те, в чому вони зблудили.
Отже, дружина Лота, згідно з Книгою Мудрості, належить до спільноти Содому й Гомори, до тих нерозумних, які не повірили Богові, жили погано, спотворено, в грісі. І цей соляний стовп, яким була дружина Лота — це символ того, що вони не були готові йти шляхом, який Бог призначив. Це також щось, що ми можемо почерпнути з цього Євангелія, у світлі слова зі Старого Завіту.
Бо також перше читання говорило нам про те, що всі обітниці, які були в Старому Завіті, виконалися в Ісусі Христі. У Ньому немає «так» і «ні» — лише «так». Всі Божі обітниці стали «так» у Христі, були реалізовані. І Христос посилається на Старий Завіт, щоб нас навчити. Що, так би мовити, є добра сіль — це те, що сказано в Книзі Сираха, — сіль, яка дає життя. Але якщо ця сіль не виконує свого завдання, на яке призначена, вона стає марною. Її викидають, топчуть, як дружину Лота.
Тому ми покликані, почувши це слово Христа, прийняти певний вибір. Або прийняти цю сіль, пристосуватись до неї, або повернутись проти неї. Ми покликані рушити в дорогу, рушити в напрямку того, що дає Бог, що є добрим, а залишити те, що зле.
Це знову паралель, яка з’являється в Луки, 9 розділ. Ісус відповідає тому, хто питає про покликання, про йти за Христом: «Кожен, хто поклав руку на плуга, а озирається назад, не надається до Царства Божого». Це дружина Лота. Це та сіль. Це сіль, яка невідповідна. Сіль, що втратила смак. Сіль, яка, за буквальним значенням, є дурною, нерозумною.
Що це слово говорить нам? Що ми всі також покликані Богом іти за Ним, висловити свою згоду. Це слово, яке ми будемо слухати в найближчі дні — це Нагірна проповідь — це напрям, який Бог ставить перед нами. Ми можемо піти цим шляхом, залучитись до нього, шукати в ньому життя. Або можемо обернутись назад, піти шляхом світу, жити за його парадигмами, захопитися ним, вдивитись у нього — і як нерозумні, стати соляним стовпом.
Ісус каже: я пропоную вам життя. Ісус конкретно пропонує життя — там, де я є. У цих подіях, які я переживаю. Може, в стражданнях, труднощах, гріху, який мене ранить, який мене оточує, як Содом і Гомора. Але Бог дає мені шлях виходу — йти за Христом. Означає це не озиратись назад. Не оглядатися, але йти за Ним.
Це воно. Я можу вслухатися в Христа, вдивитися в Нього, закохатися в Нього, йти за Ним. Хай я прийму це рішення — вдивлятися в спину Христа, Який іде переді мною. Бачити Його спину. Не дивитися назад. Дивитися тільки на Нього. Це те, що дає життя.
І слухати те слово, яке буде звучати в ці найближчі дні. Господи, дай мені новий слух. Дай мені відкрите вухо. Йти за Тобою. Хай цей голос мене притягує. Хай веде мене з-під смерті, з цих сходів Гомори, в яких я живу, які мене можуть оточувати. Світ є такий, який є. Галасливий. Конфліктний. Гнівний тощо. Але в цьому всьому я можу почути Твій лагідний голос: «Йди за Мною». Хай я почую цей голос. Хай я захочу побігти за Тобою. Господи, до цього дай мені Твоє благословення. Дай мені схопитися за це благословення.
Хай благословить і охороняє Тебе Отець і Син, і Дух Святий. Амінь.