Дорікати чи ні? Труд любові (Мт 18, 15-20) | SFD
Євангеліє від святого Матея об’єднує слова Ісуса у п’ять великих промов. Це вказує на те, що наприкінці І століття, коли формувалася остаточна редакція Євангелія, християнські спільноти вже мали цілком конкретні форми катехизації. Ці п’ять промов були немов п’ять великих якорів, які визначали напрям дороги учнів Господа. Вони пропонували конкретні критерії, що допомагали учням розв’язувати життєві проблеми.
Промову в Мт 18, 1-35 часто називають «еклезіологічною промовою». В ній подано настанови, відповідно до яких має формуватися внутрішнє життя спільноти, щоб вона могла бути об’явленням Божого Царства. Уже сама назва цієї промови в Мт 18 підказує, в якому життєвому контексті слід читати цей уривок. Йдеться про внутрішню ситуацію Церкви. Здається, що вже у вступній частині (Мт 18, 1-11) це досить виразно підкреслено: «То хто більший у Царстві Небесному?» Знаємо, що подібні проблеми не раз виникали і всередині спільноти апостолів. Наприклад, сини Зеведеєві навіть послали свою матір, щоб вона випросила для них привілейовані місця. Тепер же це стосується як спільнот первісної Церкви, так і Церкви всіх часів.
Крім того, слід пам’ятати, що безпосереднім контекстом уривка Мт 18, 15–20 про братнє напоумлення є вияв милосердя і прощення. Прощення уточнює (хоча й не скасовує) зміст цього тексту, в якому йдеться про докоряння членам християнської спільноти, які відмовляються навернутися і спокушають інших. Контекст спонукає наголосити на надії повернути того, хто заблукав, а не на невиправності його провини.
В нашій перикопі Мт 18, 15-20, яка становить другу частину «Промови про спільноту», бачимо поруч два аспекти: братнє напоумлення, тобто як поводитися у випадку конфлікту між членами спільноти (18, 15-18), і спільнотну молитву – як подбати про тих, хто відійшов від спільноти (18, 19-20).
LECTIO (читання):
в. 15. «Якщо згрішить твій брат проти тебе, піди й докори йому, коли ти з ним сам на сам. Коли послухає тебе, ти придбав свого брата»
Ця процедура була давнім юдейським звичаєм. Рабини та інші вчителі вимагали, щоб докір починався з приватного напоумлення. Вони також наголошували на важливості прийняття зауважень і докорів.
Слова «проти тебе», які присутні в деяких рукописах, були запозичені з Лк 17, 4, де Ісус говорить про необхідність прощати незалежно від особистих кривд. Предметом братнього напоумлення є не особиста кривда — хоча її завжди потрібно простити й забути (вв. 21 і далі), — а гріх, оскільки він завдає шкоди тому, хто його чинить. Того, хто мене ображає, я зобов’язаний простити. А тому, хто грішить, мені нема чого прощати, але я зобов’язаний дати йому братнє напоумлення. У цьому тексті йдеться про ті тяжкі гріхи, які виключають із Божого Царства (пор. Гал 5, 19–21). Той, хто їх чинить, є тим, хто заблукав; якщо його не буде повернуто до братньої спільноти, він ризикує загинути.
Hamartano (грішити) означає «не влучити в ціль». Цією ціллю була вірність, внутрішня цілісність, повна приналежність до спільноти. Що ж робити, якщо комусь не вдається досягти цієї мети?
«Якщо твій брат…» – ho adelfos – брат із означеним артиклем, тобто брат, який має ім’я, конкретна особа, а не будь-який брат взагалі.
«Піди й докори йому» – elenchein означає викривати, виявляти. Братнє напоумлення полягає у вказанні на недоліки брата. Це відкрите висловлення зауваження, але без гніву, прискіпливості, помсти чи образи, а з любов’ю до брата, якого напоумлюєш, як до самого себе. Брат, який перебуває в гріху, подібний до хворого члена тіла, який може бути втрачений. Відчуваючи його біль, шукають способу його зцілити, бо він є частиною того самого тіла. Перший крок: «піди», тобто особисто, зустрівшись віч-на-віч, з поваги до його гідності (пор. Лев 19,17). Вияви ініціативу в дусі любові та послуху, а результат залиш Богові.
«Коли послухає тебе, ти придбав свого брата». Серцем братнього напоумлення є не осуд, а придбання свого брата, який має гріх. Тут не йдеться про примирення з ним (5, 23–26!), а про щось більше: привести його до того, щоб він знову побачив себе і примирився з іншими, бо він є сином і братом. А ти, своєю чергою, збагатишся присутністю свого брата. Можливо, брат, який розминувся з метою, справді провинився. Але справжня проблема полягає в тому, що тобі бракує цього брата. Його не вистачає для твоєї повноти, цілісності й завершеності. Подумай про тіло, якому бракує якогось члена через те, що його знищила гангрена. Отже, якщо за допомогою elenchein допоможеш братові побачити власні недоліки, то відновиш і власну цілісність.
«Брати мої, коли хтось із вас відхилиться від правди, а його хтось наверне, то нехай знає, що той, хто навернув грішника з його хибної дороги, спасе свою душу від смерті й покриє безліч гріхів.» (Як 5,19-20).
Братнє напоумлення буде дієвим лише тоді, коли звершується в дусі примирення (5,23н), прощення (6,14н), терпеливості (13,24н) та турботи про того, хто помиляється (18,10-14).
в. 16. «А коли не послухає, візьми із собою ще одного або двох, щоб устами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово».
В Ізраїлі судовий процес спирався на свідчення двох або трьох свідків (Втор 19,15). Тут, однак, не йдеться про суд, а про намагання здобути брата для правди. Якщо тобі не вдасться зробити це самому — можливо, через твої обмеження, — можливо, тобі вдасться зробити це за посередництвом інших. Саме словом ти здобуваєш брата. Якщо ж потрібні двоє чи троє інших, це означає, що твого слова виявилося недостатньо, що воно не було достатньо переконливим і не мало достатньої опори. Якщо під час особистої розмови ти не зміг показати свого вкорінення в Слові та опори на Слово, тоді поклич на допомогу двох або трьох, щоб завдяки їхньому свідченню ця опора на Слово стала міцнішою.
в. 17. «Коли відмовиться їх слухати, скажи Церкві, а коли й Церкви відмовиться слухати, нехай буде тобі як язичник і митник».
Церква, за своєю природою, функціонувала подібно до стародавньої синагоги. А синагоги були не лише місцем молитви та вивчення Писання, але й осередком спільноти, де карали її членів, котрі заблукали. Покарання могли набувати різних форм, включно з публічним бичуванням. Найсуворішими ж були різні форми виключення зі спільноти. В крайніх випадках людину, яка ставала згіршенням для інших, розглядали вже не як юдея, а як язичника. Язичники та митарі, як представники язичницької влади, були виключені з релігійного життя юдейської спільноти. Останнє попередження перед початком судового розгляду (пор. Втор 25,8) вважалося ділом милосердя.
Після спроби повернути брата, який перебуває в гріху, через особисту розмову, а потім за посередництвом інших, якщо він не слухає, його слід представити спільноті, щоб любов братів спонукала його до позитивної відповіді. Очевидно, йдеться про церковну спільноту, яка, будучи заснованою на скелі, якою є Слово, може оживити того, кого вразила смерть гріха, бо має Слово Господа — Слово, яке є Істиною і Життям. Спільнота не виключає грішника з сопричастя. Навпаки, через слово напоумлення вона дає зрозуміти братові, який уперто перебуває в гріху, що він сам поставив себе поза братньою єдністю. І це напоумлення здійснюється так, щоб він побачив, як може повернутися до єдності.
«Екскомуніка» завжди має лише просвітницьке й педагогічне значення, але ніколи – карального. Вона показує людині всю величину зла, яке вона іноді чинить легковажно, щоб вона прозріла й схаменулася (так робить святий Павло в 1 Кор 5, 1–5 та 1 Тим 1, 20, а також радить у 2 Сол 3, 14 і далі та Тит 3, 10 і далі).
Ставитися до когось як до язичника чи грішника не означає виключати його або відкидати. Ворогів потрібно любити й, якщо можливо, намагатися здобути для Бога, даруючи їм лише велику любов (5, 38-48). Справжньою трагедією було б дати «екскомунікованому» відчути, що його усунули й відкинули. Він уже сам зробив крок у цьому напрямку, тому повинен пізнати глибоку турботу спільноти, яка прагне його зцілення.
в. 18. «Воістину кажу вам: усе те, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі; й усе те, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі».
Слова «зв’язування» і «розв’язування» були термінами, які вживалися для позначення зв’язування путами (ув’язнення) або звільнення (випуску з в’язниці). Hosa ean desete – «що б ви не зв’язали» – те саме слово, яке вжито в 1 Кор 7, 27 для означення подружнього зв’язку. Спільнота має ту саму владу, що й Петро (Мт 16, 19) та апостоли (Йн 20, 23). Це влада Сина, який прийшов шукати те, що заблукало (в. 11), це сам Отець, чия воля полягає в тому, щоб не втратити нікого (в. 14).
Тому велика відповідальність лежить на церковній спільноті, яка покликана продовжувати тут, на землі, місію Сина Людського. Церква не може діяти довільно чи самовільно, але повинна діяти згідно з волею Отця. Те, як ми будемо братами для того, хто грішить, вплине на те, яке ставлення до Отця народиться в його серці. Це може або розв’язати його, або зв’язати щодо Отця. Якщо це “зв’язування” пов’язане з образом шлюбного зв’язку, то з цього випливає необхідність постійної пастирської турботи про сопричастя й єдність, яка залучала б усі особисті та спільнотні сили. Єдність, яку люди самі не змогли б збудувати, здійснить Отець, тому що про неї просив Син, який молиться в Церкві як Той, хто «завжди живе, щоб заступатися за нас».
в. 19. «Знову кажу вам: якщо двоє з вас на землі погодяться щодо будь-якої справи, здійсниться для них це через Мого Отця, Який є на небесах» (дослівний переклад із грецької).
«Двоє або троє» має стосуватися «двох або трьох свідків» з Мт 18, 16. Ці вірші можуть описувати молитву, яку звершували під час юдейської екскомуніки, але можуть також означати молитву за навернення людини і, як наслідок, отримання нею прощення та повернення до спільноти (пор. 1 Йн 5, 16). У будь-якому разі варто зауважити, що в Старому Завіті саме свідки були першими, хто виконував судовий вирок (Втор 17, 7), тоді як тут вони є першими, хто покликаний молитися.
Про дієвість молитви вже йшлося в Мт 7, 7-11, у подібному контексті заборони осуджувати та заповіді любові (Мт 7, 1-6.12). Отже, якщо нам не вдається знову включити брата до спільноти, це означає, що ми самі не перебуваємо в досконалій єдності між собою. Отець не втручається, бо бракує любові, бракує свідчення взаємної згоди. Адже там, де вона є, неодмінно присутній Ісус, який є джерелом цієї єдності (в. 20). Саме Його присутність є запорукою того, що заблуканого брата, якого вважають загубленим, вдасться повернути до спільноти. Ісус очікує, що Його учні саме так поводитимуться, коли зіткнуться з невірністю, зрадою та гріхом усередині спільноти. Їм довірено відповідальність: потрібно, не втрачаючи довіри до всемогутності Отця, шукати всі можливі способи, щоб знову включити брата до спільноти.
Контекст цього вірша підказує, про що слід просити Отця і що Він напевно дасть: йдеться про те, щоб, живучи тут, на землі, мати таку владу над собою, яка дозволяє приймати малих і не спокушати їх (вв. 1-5.6-11); шукати заблуканих (вв. 12-14); віднаходити загублених (вв. 15-20) і прощати всім (вв. 21-35).
в. 20. «Адже де є двоє або троє зібраних в Ім’я Моє, там і Я серед них!»
Так Ісус пояснює один із рабинських висловів: «Якщо двоє єднаються, щоб втілювати в життя слово Закону, Шехіна (Присутність) Бога перебуває серед них». Де брати єднаються між собою, там присутній Син. Тому молитва братів, звернена до Отця в Ім’я Сина, є безпомилково дієвою, адже Господь є «серед них». Отже, присутність Ісуса показана як рівнозначна присутності Бога (пор. Мт 1, 23; 28, 20). Одним з імен Бога, яке часто використовували пізніші покоління юдеїв, було слово «Місце», тобто «Всюдисущий».
Продовжуй читати, поки не знайдеш фрагмент, який доторкає тебе. Затримайся на ньому.
MEDITATIO (повторювання)
Якщо розглядати нашу перикопу з юридичної перспективи, то вона дає вказівку щодо трьох етапів процесу: спершу суд присяжних, потім апеляційний суд і, нарешті, касаційний суд. Спочатку розмова віч-на-віч, потім у присутності двох свідків, а насамкінець перед усією зібраною спільнотою (ekklesia). Якщо після цього триступеневого процесу хтось не здатний усвідомити свій гріх, настає покарання: виключення зі спільноти.
Таке завершення може видаватися досить дивним, адже йдеться про спільноту, основану на Євангелії. І все ж це досить поширене явище. Так званий канонічний процес, який провадить Церква, по суті, не є чимось іншим.
Однак існує й інший спосіб читати цей текст. Він бере до уваги все сказане досі та прагне насамперед керуватися настановою Ісуса про загублену вівцю, яку потрібно наполегливо шукати, бо інакше спільноті загрожує втрата власної повноти. За такого прочитання вже не йдеться про процес, що проходить через три щораз суворіші інстанції. Радше йдеться про вияв дедалі більшої любові.
Наче Ісус говорить: коли хтось згрішить, спробуй через особисту зустріч здобути його своєю любов’ю, спробуй повернути його силою своєї любові. Якщо тобі це вдасться, ти здобув справжній скарб, бо повернув брата. Якщо ж твоєї любові виявиться недостатньо, попроси допомоги в двох або трьох свідків, які завдяки вірі в Слово зможуть бути свідками Слова, тобто Слова любові. Тоді інший, побачивши Добру Новину Євангелія, зможе звільнитися від пут свого гріха й знову з’єднатися зі спільнотою завдяки свідченню, тобто martyrion любові двох або трьох.
А якщо навіть цього виявиться замало, тоді спробуй залучити всіх, просячи допомоги в “Того”, Хто завжди буває вислуханий у Своїх проханнях. Можливо, той, хто розминувся з метою, настільки відчує силу цієї любові, що не зможе вчинити інакше, як лише звільнитися від своїх пут і знову поєднатися зі спільнотою. Але навіть якщо й така любов виявиться недостатньою, не впадай у відчай. Довірся любові Отця, Який «не бажає смерті грішника, але щоб він навернувся і жив». Довірся Тому, Хто зміг покликати митаря, поглянувши в його серце; Хто, торкнувшись його саме тим, що могло його торкнутися, вивів його зі стану митаря і перемінив на учня Господа.
Бачимо, наскільки братнє напоумлення є великим завданням, що вимагає справді великого духовного зусилля, самозречення й жертви заради того, щоб здобути брата, який грішить, для Божого Царства. Зауважимо також, яку надзвичайну силу має єднання в молитві, а її неймовірну дієвість (аж до звершення чудес) можна передусім пізнати серцем, турбуючись про тих, хто заблукав у наших парафіяльних, чернечих спільнотах …..
ORATIO (молитва) і CONTEMPLATIO (перебування в присутності Бога)
Подумай, кого ти суворо судиш, про кого погано говориш і кого відкидаєш. Чи було можливим застосувати це Слово до твоєї ситуації?
На початку особистої молитви та роздумів варто оцінити свої дотеперішні дії, спрямовані на те, щоб повернути брата чи сестру до спільноти.
Потім найважливіше повірити, що це слово має сенс, що варто йому довіритися, що воно справді приносить плоди, якщо застосовувати правила, які дав нам Господь.
Опрацював о. Роберт Мушинський