Гріх – це шлях (бр. Томаш Регєвіч)

Мир вам, брати! Мене звати Томаш, я монах-капуцин, зараз перебуваю в Пілі, серед вікінгів на далекій півночі. Разом зі мною тут подружжя Анджей і Віола, і нас запросили, щоб разом із вами пережити цей час реколекцій. Нам також дали тему: брати, священники, родина — чи є надія для нашої родини?

Я вже зараз запрошую вас на ці катехези, які ми хочемо проводити з вами з понеділка по середу о дев’ятнадцятій годині. Але слово, яке дає нам Бог у ці дні, є надзвичайно важливим, адже це останні дні перед Святим Тижнем, перед Триденням, перед Пасхою. Воно важливе, бо прагне підготувати нас не до виконання порожніх обрядів, а щоб ми, входячи в ці знаки й ритуали, які будемо звершувати, могли по-справжньому доторкнутися до живого Христа й дозволити Йому перевести нас від смерті до життя, з темряви до світла, від смутку, можливо, навіть депресії — до радості. Тому ми не можемо це знехтувати. Під час Євхаристії я хочу разом із вами слухати це слово й запитувати: що Бог говорить нам, як Він хоче допомогти нам увійти в ці спасенні події.

І сьогодні Він дає нам Євангеліє — прекрасне Євангеліє, яке, по суті, є певним скандалом, хіба не так? Настільки скандальним, що в перші віки його навіть видалили з канону Святого Письма. Особливо на Сході — великі Отці Церкви Сходу ніколи не коментували цього уривку, бо просто його не мали. Побожні люди були настільки шоковані поведінкою Ісуса, що просто виключили це Євангеліє. 

Вони казали: цього не можна, тому що існувала така практика, що за три гріхи — апостазію, тобто відречення від Христа, від Бога, убивство та перелюб — людина повинна була каятися все життя. Прощення можна було отримати лише на смертному ложі. Це Євангеліє, яке сьогодні приходить до нас, показує правду про нашого Господа.

Я вважаю, це правда, яка часто прихована навіть від наших вух. Правда про Бога, Який має серце Отця, Який любить, Який ніколи не викреслює людину, ніколи не відкидає, ніколи не залишає. Христос сказав: хто бачить Мене, бачить Отця, і заявив: Я прийшов, щоб вони мали життя. Я не прийшов судити, не прийшов карати. Бог не має задоволення в покаранні чи засудженні на смерть. Бог приходить, щоб давати життя.

Папа, коментуючи це Євангеліє, зосередився на двох особах: на жінці, яку схопили в момент перелюбу, привели, зневажали, поставили посеред натовпу на загальний огляд. Вона найбільше хотіла б сховатися, зберегти все це при собі. Вона не хоче бути в цій ситуації, але саме ця ситуація, цей гріх привів її до цієї миті. І цей гріх є великою благодаттю. Не сам гріх, а те, що її вивели на публіку, привели в цей момент. Бо саме там вона зустрічає Христа. І ситуація така: цей гріх — це не лише те, що вона зрадила чоловіка, поставила під загрозу свою родину, а також родину тієї другої людини.

Ми не знаємо, хто він. Його нема. Він, у лапках, можна сказати, «врятувався», і багато хто думає, що йому пощастило. Він утік. Але в цей момент його немає. У Євангелії, у благій звістці, його немає. Він не зустрів Христа. А вона — зустріла. І це набагато глибша річ. Бо коли це Євангеліє повернулося назад до Святого Письма, воно було розміщене не на своєму початковому місці.

Сьогодні, коли коментують це Євангеліє, кажуть, що його насправді написав святий Лука. Про це свідчить словник і стиль тексту. І Лука розмістив це слово як останню подію перед Страстями. Так само, як в Івана — воскресіння Лазаря. Остання подія, коли Христос, віддаючи своє життя, воскрешає Лазаря й іде на смерть.

Так само Лука показує, як Христос звільняє цю жінку, прощає її гріхи. Не дешево, не кажучи: «нічого не сталося, все добре, ходімо на пиво». А як каже святий Петро у своєму першому посланні, у другому розділі: Христос у Своєму тілі поніс наші гріхи на дерево. Щоб ми вже не жили для гріха, а для праведності. Його ранами ми зцілені. Це не дешеве прощення. Це не «нічого не сталося». Христос взяв на Себе цей гріх і поніс його на хрест. Бо ця жінка перебувала в храмі, а юдеї згідно з Торою мають обов’язок тричі на рік здійснювати паломництво до Єрусалиму. На свято Пасхи, на свято П’ятидесятниці (Шавуот), на свято Кучок (Суккот). Тричі мають йти до Єрусалиму. Навіщо? Щоб сказати: Господи, моє життя — таке, як є. Я займаюсь різними речами, маю різну роботу, але сьогодні стою перед Тобою, щоб сказати: Ти — перший. Що ти — найважливіший. Що ти — любов мого життя. Бо коли Бог укладав із Ізраїлем союз на Синаї, коли давав їм Слово, це було слово кетуби, слово договору, подружнього союзу.

Він казав, даючи Слово: «Я укладаю з тобою союз, щоб ти, Ізраїлю, став моєю нареченою. Ти будеш моєю власністю, а я буду твоїм Богом, ти будеш зеницею мого ока». І коли вона, уявіть собі, знаходиться в храмі з родиною, щоб це сказати… І так, як ми багато разів приходимо і кажемо нашими вустами, показуємо нашими жестами: «Господи Боже, Ти — найважливіший, Ти — любов мого життя», — вона впадає в гріх. Тобто вона не лише зраджує, ранить, руйнує свою сім’ю, сім’ю іншого чоловіка. Вона також руйнує і зраджує Бога, який є її Нареченим. Це дуже серйозна ситуація. І вона стоїть перед Христом. І мало того, ця вся ситуація показує правду: ціна за гріх — це смерть. Де ж той чоловік, який мав бути любов’ю її життя, заради якого вона зрадила Бога, зрадила свого чоловіка? Де той, хто мав бути її опорою, щастям? Де він? Втік, зник, залишив її. Оце — опора? Це — оманливість гріха, який здається щастям, добром, життям. А де ж те життя? Є смерть. Книга Левіт чітко каже: «Схоплені на перелюбі обоє мають бути побиті камінням». І вона чекає на вирок, чекає на смерть.

Зраджена, принижена, змучена. І Христос, Христос, який нахиляється і пише пальцем по піску. І отці Церкви завжди задумувалися: що ж Він писав? Це цікаво, бо тлумачать по-різному, залежно від того, яке слово стало для них ключем до розуміння події. Наприклад, Єронім знаходить це світло в Єремії, 17 розділ, де сказано, що всі, хто тебе залишать, будуть приниженими, будуть записані в поросі. І каже: що робить Христос? Христос виписує імена жінок, з якими грішили ті, хто звинувачує цю жінку. І всі, від найстаршого до наймолодшого, відходять.

Те, що сказав Христос: «Бачиш скалку в оці брата свого, а колоди в своєму не помічаєш?» — Він їх зіштовхує з цією правдою. Будуть записані в поросі ті, хто залишив Мене. Інші отці тлумачать трохи інакше. Вони питають: ми бачимо Христа, який двічі нахиляється і двічі пише. Де ще палець Божий писав двічі? На горі Синай, двічі. Перший раз — коли написав десять слів на кам’яних скрижалях. І коли Мойсей спустився, виявилось, що народ уже забув. Вони кажуть: «Цього Бога не видно, не чути». І зробили собі тельця та сказали: «Оце твій Бог, який тебе вивів». Сила, могутність, родючість — ось це. І Мойсей розгнівався і розбив ті скрижалі. І тоді настала дуже важка ситуація.

І Мойсей розмовляє з Богом, заступається за народ і каже: «Господи, відкрий мені наміри Твої щодо цього народу». І Бог відкриває Себе. Відкриває Своє Ім’я, відкриває Свій намір. І каже: «Ягве, Ягве. Бог милосердний і щедрий. Повільний на гнів і дуже терплячий, що прощає гріх». І вдруге виписує. Вдруге пише і знову дає це слово. Бо правда в тому, що увесь союз, який Він укладає зі Своїм народом, — це союз милосердя. І як з Авраамом — Він не дозволив Аврааму бути партнером у цьому союзі, але сам став його гарантом. Так і тут. І Христос пише двічі, показуючи, нагадуючи через цей мімодрам цю істину: Бог є милосердним.

Бог прощає, Бог піклується про людину. І Він прийшов, щоб люди мали життя. І це є подія, щоб вона — жінка — мала життя. Більше того, за традицією, гора храму — це місце, де Бог створив Адама. Із того пороху, взятого в руки, Він вдихнув Свого духа, щоб людина стала живою істотою. І каже: тут відбувається нове створіння. Він прийшов, щоб було нове створіння. Він узяв наші гріхи на хрест і вдихнув Свого Духа, щоб ми мали життя. І це, знаєте, є добра новина, що приходить до нас. 

Але щоб це життя могло прийти до нас, потрібно сьогодні, коли я слухаю це слово, зрозуміти, що найперше — визнати свою ситуацію. Бо якщо я не визнаю сьогодні, що справді є грішником, що я — бідолаха, як говорив Августин — misera et misericordia, тобто злидні та милосердя, якщо я не є цією бідністю і не можу сказати: «З глибини взиваю до Тебе», то ця зустріч не відбудеться. Якщо я сьогодні приховую свій гріх, кажу: «Нічого не сталося» — зустріч не відбудеться. Як той чоловік, який утік. У 8-му розділі Євангелія від Івана є чудовий момент, коли Христос говорить з фарисеями: «Кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха». А вони відповідають: «Ми — сини Авраама, ніколи не були нічиїми рабами». І уявіть собі: біля храму, на цій горі, стоїть фортеця Антонія — символ окупації Ізраїлю. І вони, маючи перед собою знак, що є рабами, кажуть: «Ніколи не були рабами». Можна бути настільки сліпим, настільки нерозумним — мати перед очима знаки, що мій гріх веде до нещастя, а Бог допомагає мені, відкриваючи очі, щоб я побачив свою ситуацію. Наприклад, у старості ти кажеш: «Я одна. Мої діти про мене не пам’ятають, ніхто не подасть склянки води, не дзвонять, не думають, забули, а я все життя віддавала їм». Можливо, саме в цьому і була проблема — ти віддавала себе, але не мала для них часу. Не витрачала час, щоб поговорити з дітьми, поцікавитися, чим вони живуть, що відчувають, які мають труднощі. Ти працювала, займалась справами, а потім дивуєшся, що немає стосунків і прагнеш говорити.

Але як? Якщо ти втратила цей час? Добра новина в тому, що якщо я сьогодні це бачу і не кажу: «Досить цього безглуздого говоріння», — є жарт, що коли в шлюбі проблеми, винні двоє: дружина і теща. Досить говорити дурниці. Подивись: якщо сьогодні дружина виставляє валізи за двері — не кажи, що це сталося раптово. Це не раптова подія — ти просто був дурнем. Скільки знаків вона тобі подавала? Ви не сиділи разом, не розмовляли. Ви жили поруч, але не разом. І ось поставлений знак — Бог поставив гріх перед твої очі. Подивись, куди він тебе привів. І не звинувачуй її чи когось іншого. Прийми цей момент благодаті. Христос чекає на тебе. Для цього і є Пасха.

Стань сьогодні у щирості. Недавно мій брат надіслав мені мем. Іде жорстока, звіряча війна. І виникають різні почуття в серці. Я сам зловив себе на цьому. Мем: пачка сигарет, на ній напис: «Куріння вбиває. Не кури, бо не побачиш, як здохне Путін». Смішно? Наче так. А потім я чув Євангеліє. Христос говорить, і мене це вразило: «Ніколи не чули мого голосу. Ніколи не бачили мого обличчя. У вас немає любові до Бога». Бо якщо в мені є згода на ці кровожерливі наміри, на думки: «Нехай хтось отруїть цього ідіота, нехай уб’є, нехай там щось станеться» — то де любов Бога в мені? Де природа Христа у мені, який на хресті, відкинутий, сказав: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять»?

Де цей голос, що каже мені: «Любіть ворогів ваших, моліться за тих, хто вас переслідує»? Ніколи не чув цього голосу. Чув — але не почув. Бачив — бо бачу Агнця Божого, що бере гріх світу. Бачу тіло, віддане. Бачу зламане тіло. Але не помічаю цього. Немає в мені любові до Бога. І сьогодні це Євангеліє приходить, щоб сказати нам одне: де гріх — там ще більше розлилася благодать. Якщо мене побито, осоромлено, поставлено до стіни — це місце, де я можу зустріти любов Бога до мене. Зустріти Христа.

Святий Григорій Великий говорив: до приходу Христа гріх був в’язницею. Тому той чоловік утік. Але після приходу Христа гріх — це дорога, яка веде до Нього, до життя. Не будьмо дурними, брати. Час короткий. Проживімо цей Страсний тиждень, це Свято Пасхи по-справжньому — притулившись до колін нашого Господа, щоб Він вирвав нас із глибини до життя.