Він преобразився перед ними (бр. Раньєро Канталамесса)

         Преображення, як і всі таємниці життя Христа, знайшло своє продовження в літургії Церкви. На Сході свято Преображення почали відзначати вже з VIII століття. На Заході ж нинішнє свято було запроваджене лише 1457 року Папою Калікстом III на знак подяки за перемогу над турками під Белградом, здобуту роком раніше. Проте вже від часів святого Лева Великого Преображення було обране Латинською Церквою євангельським читанням другої неділі Великого посту. 

У Західній Церкві Преображення завжди розглядали насамперед у його педагогічному вимірі: «У Преображенні йшлося передусім про те, щоб усунути із сердець учнів згіршення хрестом, а також, через об’явлення величі й слави не допустити хитання їхньої віри, яке могло настати при вигляді принизливих, хоча добровільно прийнятих страждань» (святий Лев Великий, Проповідь 51, 3). У православній духовності Преображення сприймається як таємниця, значуща сама по собі, а не лише у зв’язку з Великоднем: «На Таворі вже окреслюється хрест; об’явлена краса Царства і показані друге сходження та славне пришестя Христа… Тут накреслено те, чим ми станемо, і наше уподібнення до Христа. Нинішнє свято показує нам другу гору Синай — гору, незрівнянно ціннішу від Синаю» (святий Анастасій Синаїт). Тут над педагогічним аспектом, хоч він також присутній, переважає аспект містагогічний. Ісус постає не стільки Вчителем, який навчає учнів, скільки Божим Сином, Який об’являє Себе в їхній присутності.

Преображення є вузлом, що з’єднує всі таємниці, вершиною, з якої відкривається краєвид на обидва схили історії спасіння — Старий і Новий Завіт. Воно звершує минуле: творіння, об’явлення справжнього образу Бога, Синай, Закон і пророків; водночас воно передвіщає майбутнє — славу воскресіння, друге пришестя Христа та остаточну славу праведників. Якщо існує мить, у якій Христос постає як «центр часів», то саме нею є Преображення. Він є не лише центром часів, а й осердям світів: Божого і людського.

Очевидно, що це нове єднання остаточно здійсниться у пасхальній таємниці смерті й воскресіння Христа. Проте в Преображенні воно вже провіщене як своєрідний пророчий жест. Подібно до того, як Ісус, установлюючи Євхаристію, ламає хліб і подає чашу, передвіщаючи Свою смерть та відкриваючи її значення, так і в Преображенні (хоч і не в сакраментальному сенсі) Він провіщає і наперед являє прославлення, яке отримає у воскресінні. Преображення, подібно до деяких символічних дій старозавітних пророків, є «творчим провіщенням дійсності, яка має настати», і разом із ним «майбутнє починає здійснюватися».Іншими словами, прославлення Христа не лише було провіщене, а вже розпочалося. 

У святі Преображення Церква святкує не лише Преображення Христа, а й власне преображення. Яке саме? Передусім — есхатологічне преображення, яке звершиться наприкінці часів, коли Господь Ісус, за словами апостола, «силою, якою Він може все підкорити собі, перемінить тіло нашого приниження так, щоб воно було подібне до тіла Його слави.» (Флп 3, 21). «Христос преобразився, щоб показати нам майбутнє преображення нашої природи та Своє друге пришестя» (Прокл із Константинополя). Преображення відбулося для того, щоб «усе Тіло Христове довідалося, яке преображення очікує на нього, і в якій славі можуть мати участь його члени, якщо його Глава вже тепер так яскраво сяє цією славою» (святий Лев Великий).

Уже в давнину були ті, хто бачив у Преображенні не лише провіщення нашого остаточного преображення, а й перетворення всього космосу. На Таворі Христос «преобразив за Своїм образом усе творіння і створив його наново ще піднесенішим чином» (святий Анастасій Синаїт). Той, хто надав цьому баченню нової, сучасної форми, був Тейяр де Шарден. Для нього Преображення було «найпрекраснішою таємницею християнства», святом, яке найточніше виражає те, у що він вірив і чого очікував, —  всесвіт, преображений і зроблений Христовим, у якому Божество врешті-решт виявляється через усе творіння, подібно до того як на Таворі воно просіяло крізь тіло Христа, хоча, зрозуміло, у спосіб подібний, а не тотожний.

Преображення Христа стосується Його Містичного Тіла не лише в житті майбутнього віку, а й уже тепер. Святий Павло двічі вживає слово «преображення», відносячи його до християн, і в обох випадках говорить про те, що відбувається тут і тепер. В одному місці він закликає: «Преображайтесь оновленням розуму» (Рим 12, 2), а в іншому пояснює, як саме це відбувається:

“Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.“ (2 Кор 3, 18).

Через споглядання ми вже тепер можемо ввійти в таїнство Преображення, зробити його своїм і стати його учасниками. Людина не лише роздумує над тим, що споглядає, — вона стає тим, що споглядає.Через медитацію ми поступово уподібнюємося до того, над чим розважаємо. Споглядаючи Христа, ми стаємо подібними  до Нього, уподібнюємося Йому, дозволяємо Його світові, Його прагненням і Його почуттям проникнути в нас, замінивши наш світ, наші прагнення та наші почуття. Тавор став початком споглядання Христа і залишається найсильнішим закликом до цього преображаючого споглядання. Тавор — це таїнство споглядання Христа par excellence. На «святій горі» апостоли були epoptai — тобто споглядальниками, свідками, очевидцями величі Ісуса (див. 2 Пт 1, 16–18).

Небезпека, на яку наражаються євангельські події, полягає в тому, що вони можуть збідніти в нашому сприйнятті, звестися до сукупності голих фактів і втратити те життя, яке в них пульсує. Тоді Преображення згадується і святкується лише через те, що видно назовні, лише за «буквою», тоді як серце, що б’ється під покровом жестів і слів, стає для нас уже невідчутним.

Мета споглядання полягає в тому, щоб вийти за межі букви й наново пережити в собі почуття та внутрішній стан Ісуса, апостолів і самого Небесного Отця, коли Він проголошував: «Це Син Мій Улюблений». Іконописці, зображуючи Мойсея та Іллю в глибокому поклоні перед Ісусом, заохочують нас уподібнитися до них і зробити своєю їхню поставу безмежного поклоніння. Це стає можливим тоді, коли роздум над Преображенням відбувається всередині «ясної хмари», в якій звершилася вся ця подія — тобто в Святому Дусі.

Євангельські описи Преображення вже самі по собі становлять своєрідне споглядання цієї тайни, тобто спробу осягнути її глибокий зміст, що виразно помітно з різних акцентів, присутніх у кожному з них. Ці богословські тлумачення належать до самого історичного ядра події, якщо під історичним фактом розуміти не лише голий і “зовнішній” факт, але факт разом із його значенням. Існує безліч подій, які справді відбулися, але не стали історичними, бо не залишили в історії жодного сліду, не викликали жодного відгуку і не стали початком чогось нового. «Подія є історичною тоді, коли поєднує в собі дві умови: що вона справді відбулася і, більше того, мала вагомий вплив та значення для людей, які були до неї причетні й розповідають про неї» (Д. Г. Додд).

У цьому розумінні Преображення, таким, яким воно представлене нам в Євангеліях, є цілком історичною подією. Тому мені видаються дуже виваженими і слушними слова, які нещодавно написав видатний екзегет, завершуючи свій коментар до Преображення: «Очевидним слід уважати те, що події з життя Ісуса були зрозумілі та виражені у своєму єдиному значенні через звернення до різних і мінливих старозавітних та апокаліптичних образів… Оповідь швидше спонукає думати про подію, яка справді мала місце в житті Ісуса, ніж про суб’єктивне видіння трьох апостолів або когось одного з них» (Г. Шюрман).У цьому випадку слід сказати, що смисли, які євангелісти підкреслюють через звернення до «різних старозавітних образів», не додають до факту нічого нового чи зовнішнього в строгому значенні слова, а радше виводять із нього й увиразнюють частину його невичерпного змісту.

У житті святих і видатних людей віри нерідко трапляються моменти об’явлення — глибокої, вирішальної зустрічі з Божеством, значення якої відкривається поступово, через її плоди або через те, як вона здійснюється впродовж життя. Заперечувати історичне значення Преображення, а також його надприродний і об’єктивний характер, засвідчений Євангеліями, означало б стверджувати,що в житті Христа було неможливим те, що ми спостерігаємо, звичайно в іншій формі та з іншим значенням, у житті святих. Історія святих показує нам добре задокументовані випадки  їхнього справжнього преображення. Адже феномен екстазу є, по суті, не чим іншим, як різновидом преображення.

Є Тавор, на який усі ми можемо зійти, щоб споглядати на ньому осяяне славою обличчя Христа. Марко пише: Одяг Його став блискучим і таким білосніжним, що жодний білильник на землі не зміг би так вибілити.  Також і слова Євангелія по-своєму є шатами Христа: «Якщо бачиш когось, хто не лише точно пояснює правди про Ісуса, але докладно, слово за словом, розкриває Євангеліє, не вагайся сказати, що саме він бачить Ісуса білого, як сніг» (Ориген). Отже, Ісус преображається сьогодні також у Святому Письмі.  Але щоб зробити Його одяг сніжно-білим, тобто розкрити й зробити зрозумілими Його слова, недостатньо людського розуму. Жоден білильник на землі не зможе так вибілити одяг, щоб він став подібним до одежі Ісуса на Таворі; так само як жодне знання саме по собі не здатне осяяти тайну, приховану в Святому Письмі. Це може зробити лише Святий Дух.

Ісус преображається тепер також перед нами, якщо під покровом білої гостії ми вміємо розпізнати Того, Хто того дня на горі явив усю Свою славу…