Візьміть собі нового Духа (бр. Томаш Регєвіч)

Того часу Ісус промовив до натовпу і до своїх учнів, кажучи: «На сідалище Мойсея посідали книжники та фарисеї. Все, що лише скажуть вам, робіть і виконуйте; але так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять. Вони в’яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі пальцем своїм не хочуть їх поворухнути. Всі свої вчинки вони роблять так, щоб їх бачили люди. Роблять ширшими свої філактерії та побільшують китиці, люблять почесні місця на бенкетах і перші місця в синагогах, і вітання на майданах, щоб їх кликали люди: “Учителю!” Ви ж не називайте себе вчителями, бо один є у вас Учитель, а всі ви – брати. І не називайте нікого на землі отцем, бо є один у вас Отець – Небесний. Не називайтеся і наставниками, бо є один у вас Наставник – Христос. Більший з вас буде вам слугою. Тому що хто буде себе підносити, буде принижений; а той, хто буде принижувати себе, буде піднесений». 

Ще один день нашої подорожі через ці 40 святих днів. Ми отримуємо слово, яке є дуже багатим і відкриває багато шляхів. Вірю, що якщо ваше серце й вуха відкриті, якесь слово сьогодні торкнулося вас і стало початком діалогу з Богом, який знає наше життя і хоче нас провадити. Мене зворушили слова, які ми співали перед Євангелієм: «Повідкидайте геть від себе переступи ваші, нове серце і новий дух зготуйте для себе.». Це особливо мене зачепило: «нове серце і новий дух зготуйте для себе». І одразу я згадав одну телепрограму з дитинства. Напевно, пам’ятаєте – «Зроби сам». І коли я почув це слово, то подумав: «Це як підручник з самоспасіння».

Але чи можливо, щоб Бог сказав: «Ти сам маєш створити собі нове серце і нового духа»? Він же знає мене! Що я можу зробити? У мене «дві ліві руки». І духовні теж. За що б я не взявся – усе зіпсую. Якщо я сам буду щось майструвати у своєму спасінні, то це буде катастрофа. І справді, якщо поглянути на грецьке слово, що тут використано, воно означає «візьміть собі» – «Візьміть собі нове серце і нового духа». І це зовсім інше значення! Бог каже не «створіть самі», а «візьміть від Мене». Це те саме, про що говорить Псалом 51: «Серце чисте створи в мені, о Боже».  В оригінальному тексті тут використане слово «бара», яке означає «створювати з нічого». І цей дієслово використовується тільки щодо Бога. Бо тільки Бог може створити щось із нічого. Ми, люди, можемо лише творити – тобто робити щось із того, що вже маємо. Але створити нове серце, яке здатне любити, з кам’яного серця, дати нове життя – це може зробити тільки Бог.

Бог хоче дати тобі нове серце. Бог вивів нас на ці 40 днів посту, щоб наприкінці, коли ми увійдемо в Пасхальне Тридення, у Велику П’ятницю, коли будемо адорувати хрест, ми могли взяти собі нове серце і нового духа. Але як його взяти? У Євангелії від Йоана сказано, що коли Христос помирав на хресті, «віддав духа». Кому Він його віддав? Звісно, Отцеві. Але Євангелист Йоан описує це інакше. Під хрестом стояла Марія – образ Церкви, та Йоан – образ учня. І коли Христос віддав духа, цей дух шукав того, хто буде готовий його прийняти.

Час готуватися до прийняття Духа Святого. Ці 40 днів посту – це приготування до того, щоб ми були готові прийняти Духа Христа. Це не час просто «підлатати» чи «полагодити» своє серце. Бо навіть якщо ми трохи його «підправимо», воно все одно залишиться старим. Однак, мати цей новий дух, мати цю природу Христа може бути дано лише Богом.

Тому нам потрібно переживати цей час по-новому. Тобто жити цей час, практикуючи те, що Бог нам дає, по-новому. Сьогодні псалом особливо зворушує, бо каже: «Я не буду звинувачувати тебе за твої жертви, оскільки твої всепалення постійно переді Мною.». У нас є таке мислення, що ми мусимо щось приносити Богові, і ми переживаємо все, що робимо, як жертву. Відверто кажучи, мене це трохи дратує. Вибачте, якщо когось образив.

Коли хтось приходить до сповіді і каже: «Я хочу принести цю сповідь у певному намірі». Я думаю: «Людина, ти просто визнай свої гріхи і проси Бога про прощення! А ти хочеш свої гріхи ще й комусь «жертвувати»? За що?» Але ми так звикли. Ми «жертвуємо» сповідь, «жертвуємо» месу, «жертвуємо» хресну дорогу, «жертвуємо» вервицю. А Бог каже: «Я не прийму бичка з твого дому, не прийму козлів з твого стада». Бог не хоче, щоб ми Йому щось приносили. Бог хоче увійти в наше життя, коли ми почнемо жити по-іншому. Бог хоче дати нам свого Духа Коли ми йдемо до сповіді, Бог не хоче, щоб ми Йому щось «жертвували». Він хоче дати нам свого Святого Духа і сказати: «Встань і живи! Відваги! Починаймо заново!» Сьогодні новий день. Я даю тобі Мого Духа. І щоразу, коли відбувається це таїнство – Христос віддає свого Духа на хресті. Це той самий Дух!

Євангеліст Йоан описує перше Зіслання Святого Духа. Для нього цей момент на хресті – момент Зіслання Духа. Другий момент – коли Воскреслий Христос з’являється учням і каже: «Мир вам», а потім дихає на них і дає їм Святого Духа. Ось це і є той момент, коли Він дає нам свого Духа!

Що ми можемо дати Богові? Коли ми приходимо до Євхаристії, ми часто кажемо, що «жертвуємо» її за щось. А Христос каже: «Це – Моє тіло, що за вас віддається. Візьми і споживай». Христос дарує нам себе. Що я можу дати Богові? Що ти можеш дати Богові? Єдине, що ми можемо Йому принести, – це наші гріхи. Ось і все, що ми маємо.

Бог запрошує нас до нового способу переживання посту. Вступаючи у Великий Піст, Христос запрошує нас пережити його по-новому. Щодня, поступово, протягом 40 днів, Бог даватиме нам своє Слово. І це слово буде краплею води, що падає на камінь нашого серця. Чи знаєте ви, що може зробити вода, якщо вона падає систематично? Вона пробиває камінь. Так утворилися великі каньйони! Вода текла постійно – і видовбала скелі. Може, тобі здається, що це всього лише вода, що вона не має значення… Що слово Боже – це «просто слова»… Що Хресна Дорога – це «просто традиція»… Але якщо ми входимо в цей час з відкритим серцем, то Бог починає діяти. Навіть якщо ми цього не помічаємо, чергова крапля падає і формує нове серце.

Чому ми не можемо прийняти Духа Святого? Тому що ми вже наповнені іншим духом. Ми закриті. Це так, якби ми прийшли з наперстком, щоб зачерпнути повноту Святого Духа. Дух Божий приходить у всій своїй повноті, а ми – з маленьким наперстком. А якщо ми як качка – все просто стече по нас, ми стряхнемо краплі і підемо далі, повертаючись до старих шляхів. Але Бог не перестане лити свою благодать. Навіть якщо сьогодні ми ще не готові. Навіть якщо цього разу ми нічого не відчули. Бог буде стукати і долати наш камінь крапля за краплею. Аж доки наше серце стане м’якшим і відкриється на Його Святого Духа. Стряхнемо з себе все це і повернемося додому – до старих звичок, до старих шляхів. Але в цьому є добра новина. Бо це слово, можливо, зачіпає нас. Можливо, хтось почувається ображеним або навіть пораненим цим словом. Але коли Бог ранить – це завжди для того, щоб зцілити. І ось добра новина в цьому слові.

Це були рядки цього псалму: «Ти таке робив, а Я мовчав» І Бог не мовчить. Можливо, наші близькі осуджують нас. Можливо, вони кажуть, що ми – дивні. Що ми вдаємо віру, що ми граємо роль. Так, як говорить Христос сьогодні в Євангелії: «Всі свої вчинки вони роблять так, щоб їх бачили». У грецькому тексті тут стоїть слово teatenai, від якого походить наше слово театр. Вони роблять усе, як у театрі. І, можливо, це правда. Можливо, ми граємо ролі, одягаємо маски і переживаємо віру, як спектакль. І Хресна Дорога, і Літургія, і піст – все як театр. Але що змінюється? Нічого. Бо коли ми повертаємося додому, ми знімаємо маску, знімаємо вбрання, у якому грали спектакль. І тоді приходять справжні проблеми. І ми такі самі. Так само боїмося хвороби. Так само панікуємо перед старістю. Так само повні претензій до життя. Так само не вміємо прощати. Ба більше – навіть не хочемо прощати. Бог не мовчить. І коли наші близькі кажуть нам усе це – це теж голос Бога. Бог каже нам через них. Але потім приходить добра новина. «Я ж докорю тобі й виставлю твої гріхи перед твоїми очима». Бо зрештою – навіть якщо Бог нас картає через події, через слова інших людей… Навіть якщо сьогодні Його слово нас поранило… Якщо ми вперті і далі робимо своє… То в кінці кінців Бог усе одно поставить перед нами правду.

Дивіться на хрест. Ми маємо Його перед своїми очима. Це Його любов до нас. Любов, яка не залежить від того, чи візьмемо ми це до серця. Чи проситимемо ми в Нього нового духа. Чи нового серця. Чи нового способу жити віру. Він і так дасть Свого Духа. Бо Він нас любить. Бо Йому важливий кожен з нас.

І знову настане Велика П’ятниця. І знову ми зможемо Його адорувати. Навіть якщо ці 40 днів ми прожили погано. Бо Він залишається вірним. Так само, як і кожної Євхаристії. Навіть якщо ми погано готуємося, навіть якщо не вміємо добре переживати Месу… Бог без втоми, без докорів, без жодних претензій говорить нам знову і знову: «Це – Моє Тіло, що за вас віддається. Беріть і їжте».«Беріть, беріть… Я знаю, що ви голодні. Тому ви з’їли чоловіка на сніданок. Або дружину. Або своїх батьків. Або своїх дітей. Я знаю, ким ви є. І, попри це – Я даю вам Себе.» 

Навіть якщо ми не користаємо з Його благодаті, навіть якщо ми не відповідаємо Йому взаємністю, Бог продовжує давати Себе нам. Його милість оновлюється щоранку. Ось добра новина, яка сьогодні звучить у Церкві.