Від хліба до Хліба (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Йоана. 

Наступного дня після помноження хлібів натовп, який стояв по другий бік озера, помітив, що крім одного човна там не було жодного іншого, а також, що Ісус не сів до човна разом зі своїми учнями, але що Його учні відпливли самі. Тим часом з Тиверіади прибули інші човни до того місця, де після молитви подяки Господа був спожитий хліб. А коли люди з натовпу побачили, що там немає ані Ісуса, ані Його учнів, вони сіли до човнів, прибули до Капернаума і там шукали Ісуса.

Коли ж знайшли Його на протилежному березі, сказали до Нього: «Равві, коли Ти тут опинився?» У відповідь Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знамення, але тому, що їли хліб досита. Працюйте не для поживи, яка знищується, але для тієї, яка триває на життя вічне, яку дасть вам Син Людський. Його бо Бог Отець запечатав».

Вони ж сказали до Нього: «Що маємо чинити, аби чинити діла Божі?» Ісус у відповідь сказав їм: «Ось діло Боже: щоб ви увірували в Того, кого Він послав». Це слово є продовженням чуда, яке вчинив Ісус по другий бік озера, тобто чуда помноження хлібів. Потім відбувається інше чудо — Ісус іде по воді, і цим показує, що Він є Богом, бо тільки Бог може ходити по воді.

Тепер люди припливають на другий берег озера, щоб зустрітися з Христом. І вони Його знаходять, але також чують від Нього докір, напоумлення. Чому ви Мене шукаєте? Шукаєте, бо їли хліб. І це справді велика проблема. Це проблема, яка ще виразніше видно неозброєним оком у місійних, бідних країнах, куди прибувають місіонери. Люди приходять, бо є сенс, бо є хліб, бо є певний соціальний статус.

Дехто з місіонерів каже прямо: наші новіціати не були б, може, не зовсім порожні, але точно не були б такими численними, якби наш рівень життя не відрізнявся від того, в якому живуть темношкірі. Вони живуть просто, а місіонери приносять іншу культуру, але й те, що з нею приходить — соціальний престиж. І ці бідні, які приходять, хочуть також щось із цього мати, відірвати шматочок, жити так, як живуть місіонери.

Не знаю, наскільки це правда, але щось у цьому є. Бо ми сьогодні у своїй культурі, у своєму географічному положенні бачимо: коли людям ведеться дуже добре, коли маємо хліб і до хліба, а навіть хочемо мати тільки те, що до хліба, а сам хліб відкидаємо, бо він вже не смакує, бо не такий, як треба, дехто навіть зневажає — тоді ми відкидаємо також і Бога. Думаємо, що всього досягли самі, що маємо багатство, і нічого вже не чекаємо від Бога. І Христос звертає на це увагу: ви прийшли до Мене, бо їли хліб, бо маєте з цього вигоду, і тепер хочете зробити Мене царем, щоб завжди бути біля відкритого крану, щоб не голодувати.

Можливо, це щось подібне до того, що було в самарянки, якій Христос обіцяє воду, а вона розуміє це по-своєму. Не хоче вже сюди приходити, не хоче більше старатись, не хоче наражатись на плітки інших. «Дай мені тієї води, щоб я більше не мусила приходити сюди», не мусила трудитись, терпіти розмови тих жінок, які мене обговорюють. Отримати вигоду з хліба, вигоду з води. Але також є інша дійсність, яку варто побачити, бо вона дуже мене торкнулася — те, що Христос усе ж таки цю ситуацію спровокував. Він дав їм хліб, навіть знаючи, що вони можуть це зрозуміти неправильно. Змилосердився над тими людьми, які слухали Його слово, і вчинив чудо — став господарем, став ніби кухарем, а потім учні розносять цей хліб далі. Вони ділять хліб, який приходить з неба, з руки самого Бога, щоб показати напрямок, що все це походить з Божого провидіння.

Але Христос сам це ініціює. Також учорашнє Євангеліє — воно дало мені підставу до роздумів. Христос не просто грається, а справді є кухарем: це Він першим пече рибу, запрошує учнів, щоб принесли ще рибу з тих 153, щоб її допекти, приготувати і спожити. Христос є тим, хто розпалює вогнище, хто готує їжу, хто запрошує до спільного столу. Він той, хто збирає, але навколо їжі, навколо хліба, який Він подає.

І подібно в сьогоднішньому першому читанні — історія про Стефана. Це той, кого покликали, щоб служив при столах. Він — диякон, і його перше завдання — те, від чого апостоли відмовились, щоб мати змогу проповідувати Боже Слово на повну силу і молитися. Тож вони передали служіння при столах іншим. І серед них був святий Стефан і інші диякони.

Звісно, це не єдине, що він робив — він служив столам, але мав у собі також ревність Божого Духа, тож ішов і проповідував Христа, звіщав Добру Новину так сильно, що внаслідок цього був убитий. Але в основі цього — його служіння при столі. І Христос докоряє тим, хто приходить лише по хліб, але домінантою у всіх трьох прикладах, про які я говорив, є те, що в людині — Богові, людині — є серце, чутливе до голоду іншого. Навіть якщо цей інший скористається цим у поганий, підступний спосіб, навіть якщо захоче більше, зловживе довірою і працею учнів, — вони все одно це роблять. Це зробив Стефан, це зробив Христос, ламаючи хліб, це зробив Христос, даючи рибу — Він годує. Це серце зміненої людини, яка згодом іде і проповідує.

Христос зараз промовляє цю євхаристійну промову, яку ми чутимемо в найближчі дні. Стефан проголошує керигму, за яку буде вбитий. Але це серце — серце диякона, слуги — серце, яке з надміру любові до людей також звіщає їм Боже Слово.

І це та ситуація, до якої запрошує нас Христос. Запрошує нас до хліба, щоб ми побачили, як хліб приходить від Бога, але зрештою, щоб ми прийшли до того хліба, до якого Він нас хоче привести — до хліба євхаристійного, до хліба, який ламається через цих дияконів, слуг вівтаря, через священиків, і передається далі. Щоб не сталося так, що нам вистачить звичайного хліба, кращого чи гіршого, того, який зрештою приходить з рук Бога, — але щоб ми не відвернулись від того, до чого нас запрошує цей фізичний хліб, тобто до Євхаристії.

Нехай у нас буде готовність іти, зустрічатися з Євхаристійним Христом. Щоб це було нашим прагненням, а навіть нашою щоденністю, звичкою, нашим звичаєм — якомога частіше брати участь у Євхаристії, якщо тільки можемо. Щоб усе, що я отримую щодня від Бога, провадило мене до того, щоб увійти в Євхаристію — тобто увійти в автентичну подяку. 

Бог нехай тебе благословить і охороняє: Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.