Відмовитися від претензій (бр. Томаш Регєвіч)

Того часу Ісус промовив такі слова: «Славаю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і відкрив простим. Так, Отче, бо таке було Твоє благоволення. Мій Отець передав це Мені».

Ніхто не знає сина, окрім батька, і ніхто не знає батька, окрім сина та тих, кому син забажає його відкрити. Коли я слухаю це слово сьогодні, воно запрошує мене відмовитися від будь-яких претензій, відмовитися від будь-яких претензій до Бога за історію, яку Він дає. Бо за історією стоїть Бог.

Це перше читання вражає своїми образами Бога, який карає нас, Своїх дітей, коли ми відхиляємося від Нього, коли ми йдемо кривими стежками, коли ми намагаємося жити самостійно, жити лише для себе. Бог посіяв, посіяв язичників. Десь у мені зворушується Псалом 148, коли я слухаю це перше читання, де сказано: «О лютий ураган, ти, що виконуєш Його слово».

Сильний ураган, який зриває дахи та залишає людей без даху над головою. Ми, здається, молимося: «Господи, визволи нас від такого». І Бог використовує саме таке.

Ми також можемо подумати в контексті всієї цієї війни, яка розгортається. Бог використовує події, які нам незрозумілі. І коли ми думаємо про це, у наших серцях виникає обурення проти Бога.

Як ви можете допускати таке? Як ви можете допускати таке? У цьому контексті слова Христа особливо резонують сьогодні, бо Він каже: «Славаю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти відкрив це, що заховав це від мудрих і розумних, і відкрив це малим дітям. Тобто, Ти відкрив це немовлятам, Ти відкрив це малим дітям». І крім того, Я щиро закликаю вас відмовитися від претензій.

Відмовся від претензій, що виникають з нашої дурної мудрості. Така дурна мудрість, дурна розсудливість. Господи Боже, ти не можеш цього робити, ти не можеш цього робити, ти не повинен цього робити.

І я закликаю нас відновити наші дитячі стосунки з Богом. Бо тільки Син знає Отця, каже Христос. Христос, який входить у страждання, який бере на себе хрест, який не звинувачує Отця в історії, але знає, що ця історія священна, що ця історія веде до життя, веде до спасіння.

Сан 39 також має в мені сьогодні духа, який каже: «Я буду стережитись доріг своїх, щоб не згрішити язиком своїм. Я покладу вуздечку на губи свої, поки безбожні будуть переді мною». Звичайно, перед обличчям усіх цих історій, яких я не розумію, цих речей, що відбуваються в Церкві, яких я не розумію, цього відторгнення, якого я не розумію, цієї війни в Україні, яку я не розумію, можливо, конфліктів, того, як ми думаємо про своє життя, проблем, які ми переживаємо, можливо, у шлюбі, можливо, з дітьми, можливо, з братами та сестрами, проблем, які приходять зі старістю, з недугою, можливо, з хворобою.

Я покладу вудило на уста свої. Я покладу вудило на уста свої. Я буду пильнувати дороги свої.

Я вступлю у стосунки з моїм Богом, який є моїм Отцем, синівські стосунки, стосунки, подібні до дитячих, щоб Бог міг мене об’явити і щоб Бог міг покликати мене до навернення через ці події, яких я не розумію. Сьогодні це слово справді запрошує мене відмовитися від претензій і вступити в синівські стосунки з моїм Богом, який є моїм Отцем