Відкриті двері до Неба – в Аушвіц (бр. Ян Каня)

З Євангелія від Матвія Ісус розповів своїм учням таку притчу: Царство Небесне буде подібне до десяти дів, які взяли свої світильники та вийшли зустрічати нареченого.

П’ятеро з них були нерозумні, а п’ятеро мудрі. Нерозумні взяли свої лампи, але не взяли з собою олії. А мудрі взяли олію в посудинах разом зі своїми лампами.

Як же наречений забарився, сон огорнув усіх, і вони поснули. А опівночі почувся крик: «Ось наречений іде, виходьте йому назустріч!»

Тоді всі ті діви встали й приготували свої світильники. А нерозумні сказали мудрим: «Дайте нам вашої олії, бо наші світильники гаснуть».

Мудрі відповіли: «Можливо, цього не вистачить ні нам, ні вам. Підіть до продавців і купіть собі».

Поки вони йшли купувати, прибув наречений. Ті, хто були готові, ввійшли з ним на весільний бенкет, і двері зачинилися. Нарешті прийшли й інші діви, питаючи.

Господи, Господи, відчини нам двері!» Але він відповів: «Істинно кажу вам: Я не знаю вас».

Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години. Це Євангеліє, яке Церква пропонує на свято святої Терези Бенедикти від Хреста. Едіт Штайн, єврейська філософиня, яка стала християнкою, вступила до Кармелю та загинула в концентраційному таборі Освенцим разом зі своєю сестрою.

Слово, яке говорить про вхід на свято, про відкриття дверей чи їх закриття. Святий Іван Павло II вимовив це слово під час канонізації Едіт Штайн. Сучасний світ спокушає нас спокусливим баченням відчинених воріт, що нібито означає, що все дозволено.

Інтуїція, яку має святий Іван Павло II, неймовірна. Посилаючись на Євангеліє, він каже, що те, що пропонує сьогоднішній світ, є протилежністю тому, про що говорить Христос. Що двері до Царства Небесного, але й до всіх інших можливостей, все ще відчинені.

Все дозволено. Ці двері відчинені, не як двері у вітальні. Ти можеш заходити, виходити скільки завгодно разів, боротися за них.

Ви можете використовувати цей світ, як вам заманеться. Іван Павло II йде ще далі. Водночас цей світ сьогодні відмовляється бачити вузькі ворота розпізнання та зречення.

Є ці двері, про які говорить Христос, бо Христос каже, що є ворота широкі, відчинені. Ви можете увійти через них, але це ворота, що ведуть до смерті. Є інші ворота, вузькі, тісні, повні жертви, що ведуть до життя.

Саме про це й йшлося в Євангелії. Звертаючись до молоді, Іван Павло II сказав: «Ваше життя — це не нескінченний день відкритих дверей». Неймовірне слово.

Молодим людям він каже так: ваше життя — це не нескінченний день відкритих дверей. Христос також говорить про це: буде певний момент, і це буде момент несподіваний.

Це не буде в старості, коли я вже знаю, що помру, що все вже позаду, що в мене навіть є бажання померти, бо я так страждаю, що баланс страждань і нестраждання, життя і смерті такий, що я б волів піти і не страждати. Ні. Христос каже, що ці двері раптово зачиняться.

І Іван Павло II каже нам і молоді сьогодні: наше життя — це не нескінченний день відкритих дверей. Коли ми вперше вирушили на паломництво, наша ніч припала на Вольфсберзьку, Австрія, у парафії, яку очолював польський священик, глибоко закоханий у Карло Акутіса, цього молодого чоловіка, якого незабаром, ймовірно, 7 вересня, канонізують. Він беатифікований вже кілька років тому.

Йому було 15 років, коли він помер. Він дуже короткий час хворів на рак, можливо, на лейкемію. Він помер.

Хвороба тривала лише тиждень. Коротке життя, коротка подорож, але справді сповнені Божою любов’ю. Він був тим, хто горів для Бога.

Він відкрив цього Господа Бога, для цього Господа Бога. Він зробив усе. Він також був близький до сучасної молоді, бо був дуже залучений до інтернету, керував вебсайтами про святих, церкви та євхаристійні чудеса.

Він хотів донести ці самі істини віри до своїх однолітків і за їх межами. Він був людиною, яка стверджувала, що Євхаристія – це дорога до небес. Він намагався щодня брати участь у Євхаристії.

Він бачив, що його час обмаль. Бог дарував йому благодать відкрити глибину та серйозність життя. Те саме стосувалося й Терези Бенедикти від Хреста, яка також прожила відносно коротке життя, відвернувшись від Бога у віці 14 років.

Вона була єврейкою за традицією, бо ще не пізнала Бога таким екзистенційним, особистісним чином. У 14 років, як вона сама сказала, вона перестала молитися мені свідомо та з власної волі. Вона покинула свій рідний дім, щоб відвідати сестру, скориставшись цією можливістю повністю відгородитися від Бога.

Від Бога Старого Заповіту, якого вона відчувала у своїй родині, практикуючій єврейській родині. Тож вона відвернулася від Бога, але постійно шукала істини. Це було щось настільки сильне в ній, що вона мала такий філософський ухил, кажучи, що пошук істини – це пошук Бога, бо Бог є істина.

І на цьому шляху пошуку істини вона знайшла Господа Бога, Отця Ісуса Христа. Біографія святої Терези Авільської, цієї великої Вчительки Церкви, кармелітської черниці, була такою кульмінацією. Вона прочитала цю книгу за одну ніч і прагнула вступити до Католицької Церкви.

Пізніше вона охрестилася, прийняла таїнство Сповіді та стала католицькою принцесою. Більше того, вона сказала, що я справді стала єврейкою з моменту хрещення, бо єврей також означає віруючий, а невіруючий, будучи художницею, ніби заперечив своє єврейське коріння. Є також одна прекрасна річ, яку, я думаю, ми можемо тут розглянути з цієї нагоди, бо сьогоднішнє Євангеліє говорить про цих мудрих і нерозумних дів, цих мудрих і нерозумних дів.

Я також зіткнувся зі звинуваченням, що ці мудрі діви були егоїстичними. Замість того, щоб ділитися цією олією з іншими, вони були егоїстичними, відмовляючись дозволити комусь брати з неї та давати іншим. Це був чистий егоїзм. Але це неправда, бо, звичайно, Христос торкається духовних реалій під цим образом. Ви не можете дати дух, ви не можете дати віру іншому.

Інша людина повинна бути готова прийняти цю віру. Це не так, ніби в мене є літр цієї віри, а тепер я можу дати півлітра комусь іншому, хто її бажає. Кожен повинен сам шукати та відкриватися для цієї реальності.

І вони мали цю можливість, ці нерозумні діви, але вони нею не скористалися. Я думаю, що живим прикладом цієї розсудливої, мудрої діви є Тереза Бенедикта від Хреста, яка в певний момент зіткнулася з такою дилемою, бо її перевели з монастиря в Німеччині, коли фашисти під керівництвом Гітлера прийшли до влади. Її перевели до монастирів в Ехті в Нідерландах, щоб не наражати на небезпеку інших сестер, які перебували в тому німецькому монастирі, тобто для їхнього блага, її перевели до Нідерландів, щоб уникнути переслідувань інших сестер. Але потім, коли війна поширилася також на Нідерланди, їй порадили тікати далі, щоб створити для неї умови безпеки.

Тоді вона сказала: «Ні, я не хочу. Я не хочу користуватися жодними привілеями, які дає мені моє хрещення над моїми єврейськими братами та сестрами». Вона свідомо відмовилася від чогось, що, на мою думку, було законним, навіть, скажімо так, морально добрим, заради чогось кращого, чим вона тепер могла скористатися, бо була християнкою.

Тепер вона мала право на цей захист, і так далі. Вона відмовилася від нього. Вона хотіла бути зі своїми братами та сестрами, і разом з ними увійшла у вузьку браму табору, над якою словами «Праця» або «Ньєвольни» — тобто табори в Освенцимі — були написані слова «Arbeit Macht Frei» («Робота») або «Ньєвольни» — тобто табори в Освенцимі — і нарешті пройшла крізь цю вузьку браму до крематорію.

Там вона померла, отруєна газом і спалена разом зі своєю сестрою, тому ми навіть не знаємо, де її прах. Вона розділила долю всіх євреїв, але вона також розділила долю багатьох християн, які також загинули в тому таборі. І пам’ятають, що навіть у таборі вона мала величезну гідність і що вона практично заражала цією гідністю інших.

Незважаючи на приниження, яких ми зазнали як в’язні в тому таборі, вона була жінкою з гідністю, людиною, сповненою честі. Я думаю, що я також зробив свій внесок у це. Навіть коли її оголили, вона увійшла до цього табору, до газової камери, була виставлена на глузування, на очі німцям та всьому натовпу, який брав участь в останній процесії до камери смерті.

Вона мала свою гідність. Вона була розсудливою дівою, мудрою дівою, дівою, яка визнавала свого коханого, Ісуса Христа, який, найімовірніше, також помер голим на хресті, бо суть полягала в тому, що це була смерть рабів, щоб підкреслити це також через наготу, яка певним чином ще більше підкреслювала стан рабства. Це Тереза Бенедикта.

Це жінка, яку Іван Павло II запропонував як взірець для наслідування всім нам, європейцям. Вона є співпокровителькою Європи, тому, як європейці, коли ми запитуємо себе, що означає бути європейцем, ми не повинні слухати дурних наказів, що надходять з Брюсселя, часто наказів чи директив, які суперечать людяності, є глузуванням з людства тощо, а радше Євангелія. Це фундамент, який дає життя, дає гідність і, зрештою, дає безсмертне життя.

Тереза Бенедикта отримала це життя, і сестра Роза отримала це життя. Я думаю, що багато, багато з тих, хто загинув у концтаборах, отримали це життя. Я таємно сподіваюся, що їхня смерть також сприяла тому, що багато з тих, хто їх катував, хто знущався з них у таборі — ті нацисти тощо, — що вони, разом з тими, кого вони так знущалися в концтаборі, тепер перебувають з ними в Царстві Небесному, що завдяки їхній смерті, цій невинній смерті, можливо, вони також досягли радості вічного життя.

Нехай і ми наполегливо йтимемо цим шляхом. Нехай Отець, і Син, і Святий Дух дарують нам це. Амінь.