Воістину Воскрес Наречений! (бр. Ян Каня)

З Євангелії від святого Луки

У перший день тижня жінки рано-вранці прийшли до гробу, несучи приготовані пахощі. Камінь був відвалений від гробу, і коли вони ввійшли, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли були розгублені, раптом перед ними стали два чоловіки у блискучих шатах. Злякавшись, вони схилили обличчя до землі, але ті сказали їм: «Чому ви шукаєте Живого серед мертвих? Його тут немає — Він воскрес! Згадайте, як Він говорив вам, коли ще був у Галілеї: Син Людський має бути виданий до рук грішників і розп’ятий, а третього дня воскреснути».

Тоді вони згадали Його слова. І, повернувшись від гробу, сповістили про все це одинадцятьом і всім іншим. А це були Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова, а також інші з ними. Вони розповіли це апостолам. Але ці слова здалися їм пустими балачками, і вони не повірили їм. Проте Петро встав і побіг до гробу. Нахилившись, побачив тільки пелени й повернувся, дивуючись з того, що сталося.

Це слово Доброї Новини на сьогодні — слово, яке є не просто повідомленням якоїсь події, що могла статися дві тисячі років тому, а могло й не статись. Це звіщення з силою: якщо ти вхопишся за це слово, як Марія Магдалина, Йоанна й Марія, то справді засвідчиш, що Христос воскрес — тобто Він присутній тут і зараз.

Але також можна зайняти позицію невпевненості, невірства, як Петро, який прийшов до гробу, але лише подивився й повернувся, здивований. Інші апостоли взагалі вважали це пустою балаканиною і не повірили. Отже, є різні можливості — прийняти цю Євангелію як Добру Новину, як слово життя, або просто як якесь повідомлення — і здивуватися, чи відкинути її.

Хай наша поставa буде як у жінок, які, попри труднощі, приходять і чують це слово від Христа: «Згадайте». Ви вже маєте запас Його слів. Я вам казав: Син Людський буде виданий у руки грішників, буде розп’ятий, і на третій день воскресне.

Я не раз це повторював. Згадайте це зараз — нехай це слово оживе. Нехай ви побачите, що це правда. Це слово «згадайте» — надзвичайне. У цій Євангелії воно змінює ролі: той, хто має пригадувати — не ми, а сам Бог. Це слово з’являється незадовго до цього моменту — у вустах розбійника, який помирав на хресті поряд з Ісусом. Після всього свого життя він каже Христу: «Згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». І Христос згадує — не як той, хто мусить озирнутись у минуле. Він каже вже тут і тепер: «Нині будеш зі Мною в раю».

Це пам’ять Бога, що втілюється. І це — пам’ять, яку повинні мати ми: пам’ятати те, що сказав Христос. Він не раз казав: «Мене видадуть, Я помру, на третій день воскресну». І це — правда. Ви помиляєтесь, бо шукаєте Живого серед мертвих.

Існує стародавній єврейський Мідраш, який розповідає, що коли Мойсей і Аарон прийшли до фараона, щоб сказати: «Господь, Ягве, велить тобі відпустити народ Ізраїля, щоб принести Йому жертву в пустелі», фараон відповів з зарозумілістю: «Хто такий Ягве, щоб я мав Його слухати?» (це початок 5 розділу Книги Виходу).

І тоді, за Мідрашем, фараон звелів привести своїх мудреців з книгами, в яких були записані імена богів. Вони читали: бог Моаву — такий-то, бог Аммону — такий-то, бог Сидону — такий-то. І не знайшли імені Ягве. Фараон звернувся до Мойсея: «Дарма ти шукаєш». А Мойсей відповів: «Чи шукають мертвих серед живих, чи живих серед мертвих? Наш Бог — Бог живий, а ті, кого ти згадуєш — боги язичників. Наш Бог — Цар вічний, Живий».

Чудове слово, яке допомагає нам зрозуміти суть сьогоднішньої Євангелії: «Чому ви шукаєте Живого серед мертвих?» Він — живий! А ми часто шукаємо Його серед мертвих.

Великий філософ Ніцше проголосив світові свою «добру новину»: Бог помер. І це — була його добра новина. Мовляв, тепер ти можеш жити, як хочеш, бо раніше мусив жити, як хоче Бог, і це тебе тиснуло, не давало дихати, не давало бути вільним, не дозволяло робити те, що хочеш. «Тепер Бог помер — роби, що хочеш».

Але Христос каже інакше: «Чому шукаєш Живого серед мертвих?» Те, що Ніцше вкинув Бога у смерть і весь світ пішов за цією новиною небуття — ще не означає, що це правда. Ми часто шукаємо Бога серед мертвих — в ідеях, у філософіях, у теологічних суперечках. А Він живий! Він воскрес! Він приходить до нас! Хай буде у нас серце відкрите — як у тих жінок, які, готуючи пахощі, прийшли, щоб намастити тіло мертвого. Вони діяли нелогічно, недоречно — але Христос скористався з цього, щоби об’явитися їм.

І так само буває в нашому житті. Ми робимо щось для Бога — на вигляд безглузде, невдале, зовсім не в тему. Але Бог це використовує. Він ніби «втягує» нас у дію, щоб дати нам значно більше.

Це видно і в історії з самарянкою. Христос приходить як спраглий чоловік, єврей, і просить води. Здається, вона має над ним повну перевагу: «Я можу ним знехтувати, я можу відплатити за все єврейство, яке я ненавиджу!» Але вона дає йому напитися, входить у діалог — і Христос використовує це, щоб дати їй воду живу, яка веде до життя вічного.

Так і Бог діє з нами: чекає лише маленького відкриття з нашого боку, щоб увійти в наше життя. А ті пахощі — грецькою arómata — часто згадуються в «Пісні пісень», у контексті любові між нареченим і нареченою. І це теж перевернення — бо саме там ми чуємо перші слова, де наречена співає про свого Нареченого. Запах Твоїх пахощів солодкий, ім’я Твоє — як розлитий аромат. Тому люблять Тебе дівчата, до яких і ми належимо. Запах Твоїх ароматів — солодкий. Це ті самі пахощі. Вона помічає, що не стільки вона приносить ці пахощі, як ті жінки при гробі, скільки Він їх дарує їм. Це знову перевертання ролей.

У першому розділі «Пісні пісень» є слова: «Поки цар сидить за столом, мій нард поширює свій аромат». І здавна точилася суперечка про двозначність цих слів: «нард» — чи це аромат нареченої, чи нареченого. Здається, що вона приносить цей нард, ніби робить послугу, як та жінка, яка перед смертю Христа, Марія з Віфанії, намащує Йому ноги. Вона, здавалося б, жертвує, ризикує, приносить аромат. Але насправді — чим наповнюється запах? Це аромат Христа.

Його аромат — це аромат життя. Серед панівного запаху смерті, атмосфери страждання і поховання, що наближається, Він уже дарує аромат життя — аромат пахощів, ароматів. І пізніше наречена каже до Нареченого: «Встань, вітре північний, прийди, вітре з півдня, повій через мій сад, нехай потечуть його пахощі, і нехай увійде мій улюблений у свій сад та з’їсть найкращі його плоди».

Це говорить наречена — це те, що хочуть сказати й ці жінки, і ми сьогодні Христу: «Ми — Твій сад. Нехай прийде вітер, що провіє задушливий дух смерті з нашого життя. Вітер з півночі, з півдня — очисть наш сад, нехай розіллється аромат Ісуса Христа. Нехай Він увійде до мого саду». Я — той сад. Я — той сад, що був зіпсований смердючим запахом гріха. Я — той сад, який я сам зруйнував, і який постійно руйную через гріх.

А тепер у цей сад, де немає Бога, куди я втік, де немає життя — хоче увійти Наречений і дати плід воскресіння. Плід життя. І сьогодні я зрозумів щось нове — для чого приходить Христос. Коли я зіткнувся з подією, коли хтось сказав мені: «Я не хочу пробачити. Не хочу пробачити брату, сестрі, комусь із родини. Не хочу — бо мене зранив, бо вкрав мій спадок, бо він такий. Не пробачу й не хочу мати з ним нічого спільного». І саме тоді мене пронизала істина, якої раніше не розумів. Завжди мені було незрозуміло — чому, коли Христос розповідає притчу про двох слуг, яким пробачено борги — одному пробачено вагон золота, іншому — кілька тисяч. І коли перший не пробачає іншому — господар виглядає жорстоким.

Я не розумів: не лише той слуга покараний, а й його дружина, діти. Їх наказують продати. Який це борг? Це борг прощення. Хто хоче відновити? І я раптом зрозумів — через непрощення цього слуги вже зараз страждають його близькі. Не лише він живе в смерті, в неволі — але й усі поруч. Бо Бог не змінюється — Він хоче пробачити, дати життя. Але цей чоловік закритий на це.

І це Христос показує, щоб ми побачили всю вагу цього гріха — що непрощення не лише руйнує того, хто не прощає, але заражає всіх навколо: дружину, дітей, ближніх. І Христос каже: якщо хочеш урятувати їх, вийди на шлях прощення. Саме цього прагне Христос. Не щоб цей слуга до кінця життя сидів у в’язниці зі своєю сім’єю, з якої не вибереться. Ні — це має привести до рішення: пробачити. Якби він сказав: «Я пробачаю, я грішив, я хочу пробачити ближньому» — він би тут же почув: «Прощаю тобі гріх. Ти вільний. І твої близькі — теж вільні».

Це одне зі слів, одне з уз, у які хоче сьогодні увійти Христос зі Своїм воскресінням. Він хоче вивести нас із тих гробів, у яких ми сидимо. І нехай ми сьогодні святкуємо воскресіння Христове як вільні люди. Але якщо є в тобі щось подібне — непрощення — то, може, варто встати, залишити стіл, дар, усе інше — і піти примиритися з братом, зробити дзвінок, попросити прощення. Тоді воскресіння стане живим і справжнім. Тоді ми не залишимось на рівні того, що слова Христа — це порожні балачки, недостойні віри. Ми, як ті жінки, переживемо життя, радість, щастя, зустріч із Христом.

Нехай це буде твоїм досвідом сьогодні, брате і сестро. Щоб ти святкував перемогу Христа над нашими смертями. Нехай благословить тебе в цьому Отець, і Син, і Святий Дух. Алілуя! Алілуя!