Ви це бачили? (бр. Томаш Регєвіч)

Було єврейське свято, і Ісус вирушив до Єрусалима. А в Єрусалимі біля Овечої брами була купальня, названа по-єврейськи Віфезда, яка мала п’ять критих переходів. Там лежало багато хворих, сліпих, кульгавих, паралізованих. Там перебував один чоловік, який уже тридцять вісім років страждав на свою недугу. Коли Ісус побачив його лежачим і дізнався, що він вже довгий час чекає, сказав йому: «Хочеш одужати?» Хворий відповів Йому: «Господи, не маю людини, яка б допомогла мені спуститися до купальні, коли вода починає хвилюватися. І поки я доходжу, хтось інший вже заходить переді мною». 

Ісус сказав йому: «Встань, візьми своє ложе і ходи». І одразу чоловік одужав, узяв своє ложе і почав ходити. Але того дня була субота.Тож юдеї сказали зціленому: «Сьогодні субота, і тобі не дозволено носити своє ложе». Він їм відповів: «Той, хто мене зцілив, сказав мені: “Візьми своє ложе і ходи”». Вони запитали його: «Хто цей чоловік, який сказав тобі: “Візьми і ходи”?» Але зцілений не знав, хто він, бо Ісус непомітно відійшов через натовп, що був на тому місці. Пізніше Ісус знайшов його в храмі і сказав йому: «Ось ти одужав, більше не гріши, щоб з тобою не сталося чогось гіршого». Тоді цей чоловік пішов і сказав юдеям, що це Ісус його зцілив. І тому юдеї переслідували Ісуса за те, що Він робив такі речі в суботу.

Сьогодні 28-й день нашої подорожі до Пасхи, до цієї великої ночі, коли ми будемо відновлювати своє хрещення. І Господь Бог захоче зрушити ті води хрещення, які були занурені в нашій душі. Він захоче зробити так, щоб ця вода потекла і наситила все наше життя. Щоб здійснилося те слово з першого читання, яке говорить про воду, що витікає і поступово охоплює все більший простір, зрошує навіть мертву землю, і вона починає приносити плоди. Вода доходить навіть до Содому і Гомори, до Мертвого моря. І там, де була смерть, починається життя.

І сьогодні ангел питає: «Бачив це?» У час Великого посту це питання лунає і для нас. Чи бачив ти, що ці води хрещення, які в тобі, Дух Святий, що був тобі даний, займає все більше місця у твоєму житті, приходить у всі його мертві ділянки, у зруйновані відносини, у шлюб, у сім’ю і оживляє їх? Чи бачив ти, що відбувається примирення з ворогами, що зникає гріх, що ворог перестає бути ворогом, а Бог готує стіл перед ними, щоб ми могли разом сісти без осуду, сварок і претензій? Бачив це? Бо якщо ми ще не бачили, то це Добра Новина: сьогодні Христос приходить і питає: «Хочеш одужати? Хочеш справді дійти до цієї Пасхальної ночі, щоб Я зрушив ці води?» Але ми можемо відповісти так само, як той чоловік: «Я не маю людини».

Це завжди мене вражає. Приходить Христос і питає: «Хочеш, щоб Я зробив велике у твоєму житті?» А людина каже: «Але я не маю людини, яка б допомогла мені». Неймовірно, правда? Я думаю, що це важливе слово для нас у цей час Великого посту. Адже все, що маємо, служить лише одній меті — зустрічі з Христом віч-на-віч, входженню в стосунок із Ним. Бо в кінці, як говорить псалом, Бог перебуває тут, і тому ми не похитнемося. Наше життя не похитнеться не тому, що нам чогось бракує чи щось відбувається, а тому, що Бог посеред нас. Святий Павло каже: «Ви є храм Божий». Але додає: «Якщо Дух Божий живе у вас».

Все, що Бог робить у нашому житті, має одну мету — відкрити нас для свою присутність. Але ми можемо лише нарікати, що нам чогось бракує. Коли я думаю про те, що три роки тому почалася пандемія, Бог забрав у нас багато речей. Наприклад, у храмах зникла свята вода. І всі говорили: «Немає святої води». Багато речей зникло. Чому Бог через це промовляв до нас? Чому Він забрав їх? Чи Він не міг припинити пандемію одним порухом руки? Чому забрав святу воду? Ми казали: «Немає святої води». Але у нас є вода всередині, яка може нас живити. Бог говорить: «Відкрий ту воду, яка є в тобі». Адже не зовнішня вода змінює людину. Вона може допомогти, але лише тоді, коли в нас є джерело, яке не перестає живити нас. Для чого існує свята вода? Вона нагадує нам, що ми входимо до храму через благодать хрещення. Вона нагадує нам, що ми — учні Христа, ті, хто носить у собі воду життя. Але ми можемо нарікати: «Немає святої води». Можемо нарікати на безліч речей.

Та для чого це все? Для чого це? Щоб ми не говорили: «Я не маю людини». Ми можемо сказати: «Я не маю людини». Але чи це правда? Це жахлива річ, те, що відбувається. Адже Бог перебуває у храмі. Бог промовляє до нас і через ці події. Щоб ми по-справжньому відкрили для себе стосунки з Ним. Але ми можемо бути нерозумними й постійно повторювати: «Немає людини». Можемо казати, що не молимося до Архангела Михаїла. Але ж приходить Христос! Тобі недостатньо Христа? Тобі ще треба молитва до Архангела Михаїла? Я не кажу, що це погано. Сподіваюся, що ви мене правильно розумієте. Але ми можемо настільки звикнути до звичних молитов, що якщо їх немає, ми втрачаємо орієнтири. «Як це? Немає літанії до святого Антонія? Але ж я мав її! Мені цього недостатньо?» І знову — «Мені не вистачає цього, цього, цього…»

Але зрештою проблема не в тому, що чогось бракує. Проблема в тому, що немає Христа. Христос буде приходити через різні події. Він буде хитати наші основи. Бо Бог не хоче, щоб ми насміхалися з Нього. Є одна іспанська притча, християнський мідраш. Йшов чоловік до Сарагоси.На його шляху став ангел і запитав:

— Куди йдеш?

— До Сарагоси.

— Якщо Бог так хоче…

— Ні, іншого варіанту немає. До Сарагоси.

Ангел перетворив його на жабу й відправив у болото на десять років.

Минуло десять років. Чоловік повернувся на шлях.

Знову зустрів ангела.

— Куди йдеш?

— До Сарагоси.

— Якщо Бог так хоче…

— Інших варіантів немає.

І знову він став жабою.

Через десять років він знову рушив у путь. Ангел запитав його знову. Він подивився на ангела й відповів:

— Або до Сарагоси, або в болото.

Можна бути настільки нерозумним? Бог посилає нам випробування, труднощі, знаки. Але ми можемо бути настільки сліпими, що не побачимо, як Бог діє в нашому житті. Є польське прислів’я, яке ми завдячуємо Яну Кохановському: «Поляк перед шкодою і після шкоди однаково дурний». Можемо бути такими ж. Перед проблемою й після неї. І нічого не зрозуміти. Бути впертими, триматися лише за своє. Думаю, це слово сьогодні запрошує нас замислитися. Бо тут, у храмі, серце Христа справді відкрите. І з цього серця будуть литися кров і вода. Потече життя, щоб розбудити нашу внутрішню людину, оживити її, наситити, щоб ми могли повернутися додому змінені.