Винна, але врятована (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир у понеділок п’ятого тижня Великого посту. У вигнанні у Вавилоні зібрання Ізраїлю засудило Сусанну на смерть. Так починається читання з Книги пророка Даниїла. Отже, ми знаємо, що дія відбувається у вигнанні у Вавилоні, і зібрання Ізраїлю засудило Сусанну на смерть. Ім’я Сусанна походить з єврейського і означає “лілія”. Лілея — символ чистоти, невинності, а тут цю Сусанну засуджено на смерть, звинувачено у перелюбі. Так починається ця історія, яка одразу показує, що ми не в Ізраїлі, а у вавилонському полоні, тобто далеко від Святої Землі, далеко від храму, який до того ж було зруйновано, далеко від тієї святої землі, де можна було радіти присутністю Бога Ягве, де можна було вільно визнавати віру в Нього. Як це завжди буває у воєнному чи окупаційному контексті, проявляються різні людські риси — і героїчні, і шляхетні, і виняткові, і, звісно ж, найгірші.

Схожі речі ми бачимо сьогодні у контексті війни в Україні. Є багато доброго, благородного, вражаючого. Але водночас з’являються й ті, хто хоче нажитися на війні. Появляються шахраї, мародери, ті, хто хоче скористатися чужим горем. І сьогодні ми маємо цю Сусанну — справді невинну людину — і двох, без перебільшення, розпусних старців. Хоча старець в Ізраїлі асоціювався з мудрістю, гідністю, правдивістю, до нього йшли за порадою, довіряли його слову, — тут ці старці недостойні такої репутації. Зате цієї гідності достойний молодий Даниїл, який, натхненний Богом, рятує Сусанну.

Сусанну звинувачують у перелюбі. Вона в складній ситуації — що б вона не зробила, її мали вбити камінням. Старці пропонують їй вступити з ними в інтимний зв’язок. Вона розуміє, що якщо погодиться на гріх, то не тільки згрішить, але й заслуговуватиме на кару. Але навіть якщо вона не згрішить, не піддасться на їхні умовляння — вони все одно її видадуть, і вона буде засуджена. Їх двоє, вона одна, свідків немає. Слово двох чоловіків буде вагомішим, тим більше — двох поважних старців. Але тут втручається Бог. Сусанна приймає той факт, що її можуть убити, але — як невинну. Вона хоче постати перед Богом з чистим серцем, без гріха. І Бог втручається. Це дуже красива історія. Можна сказати, що це певне судове розслідування. Під натхненням Божим говорить Даниїл, народ його слухає, судді слухають, і він викриває обман і брехню старців. І врешті-решт — маємо “хепі-енд”. Старців було звинувачено і покарано, а Сусанну — виправдано. І в останньому реченні читаємо: “У той день було врятовано невинну кров”. 

Це прекрасна історія. Хотілося б, щоб таких історій було більше в житті. Щоб невинна людина, навіть якщо втягнута в інтригу, отримала порятунок через Боже втручання і перемогу добра. Але коли ми подивимось на Євангеліє, зокрема на ту першу версію, історію про жінку, схоплену на перелюбі, ми бачимо зовсім іншу ситуацію. Там уже немає Сусанни, немає Лілії. Є якась інша жінка — перелюбниця, навіть більше — блудниця. Сам термін підказує, що вона грішна і ще й робить це відкрито. Усі знають, що вона грішить, знають, як саме вона це робить. Її схопили й привели до Ісуса книжники та фарисеї. І запитують: що з нею робити? Адже щойно її спіймали на гарячому. Тут уже не йдеться про інтригу, обман чи підступ.

Хоча фарисеї і тут мають свій план — вони хочуть використати ситуацію. Одне ясно: жінка винна. Ми не будемо зараз розглядати, де ж той чоловік — бо явно він десь був, але його сюди не привели. Є ця жінка, яку поставили перед Ісусом. Мойсей заповідав таких каменувати. А ти, Учителю, що скажеш? І ось ця жінка стає розмінною монетою. Тут боротьба ведеться на зовсім іншому рівні. Вони хочуть звинуватити самого Ісуса. Але Ісус рятує цю жінку. Ісус не рятує себе. Він не думає про те, як вийти з цієї ситуації, а бачить людину — людину, яка вже постраждала від гріха, а тепер ще й принижена цією ситуацією. І ми знаємо, чим ця історія закінчується. Ми знаємо цей відомий вислів Ісуса: “Хто з вас без гріха — нехай перший кине в неї камінь.” Таких, хто без гріха, не знаходиться. І останні слова Ісуса: “Іди, і відтепер більше не гріши. Я тебе не засуджую.”

Якщо історія з Сусанною — це історія невинної людини, яку Бог врятував, то тут ми сміливо можемо сказати, що історія цієї жінки — це історія винної людини, яку Бог теж врятував. У цій історії ми частіше впізнаємо себе. Адже у кожного з нас на совісті є провини — і великі, і малі. І тут ми відчуваємо: добре, що є Бог. Добре, що є Ісус Христос — Той, хто виправдовує, Той, хто бере гріхи на себе, але водночас Той, хто закликає до постійного навернення. Він каже: “Іди, і відтепер не гріши.” Я тебе не засуджую. Я тебе не засуджую. Але зауваж: якщо є гріх, то колись цей гріх може повернутися, він може знову тебе побити, і він буде тебе звинувачувати. Тому зараз у тебе є шанс на нове життя. Можливо, ця історія навіть прекрасніша, ніж історія про Сусанну.

У цій історії про Сусанну мало хто може себе побачити. Але в історії цієї жінки — багато хто з нас. Може, не на рівні сексуальних гріхів, залишимо це осторонь, але будь-який гріх, будь-яка наша історія, будь-яка наша недосконалість щодо Божого закону, Божих вчинків — тут ми можемо себе знайти. Бог, який бачить винну людину — і рятує її.

Нехай і нас Христос урятує, а ми дозволімо Йому це зробити. Будьмо тими, хто визнає свої гріхи, щоб зустрітися з Христом, Який виправдовує. 

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух.