Великий піст – мій час кайрос (бр. Артур Покшива)

Уся увага світу – лише Тобі належить, уся увага світу – лише Тобі належить.

У той час прийшли деякі люди й розповіли Ісусові про галілеян, яких Пилат убив, змішавши їхню кров із кров’ю їхніх жертв. Ісус відповів їм: «Чи думаєте, що ці галілеяни були більшими грішниками, ніж усі інші мешканці Галілеї, якщо так постраждали? Аж ніяк, кажу вам! Але якщо не покаєтеся, всі так само загинете. Або ж думаєте, що ті вісімнадцять осіб, на яких упала вежа в Сілоамі й убила їх, були більш винними, ніж усі мешканці Єрусалима? Аж ніяк, кажу вам! Але якщо не покаєтеся, всі так само загинете». І розповів їм таку притчу: «Один чоловік посадив у своєму винограднику смоківницю. Прийшов і шукав на ній плоду, але не знайшов. Тож сказав садівникові: “Ось уже три роки я приходжу й шукаю плід на цій смоківниці, а не знаходжу. Зрубай її! Навіщо вона займає землю?”. Та садівник відповів йому: “Господарю, залиш її ще на цей рік. Я її обкопаю й обкладу гноєм, можливо, вона дасть плід. А якщо ні – тоді зрубаєш її”».

Сьогоднішня Євангелія починається зі звичайного, на перший погляд, виразу – «У той час». Але тут використано слово «кайрос», яке означає особливий, винятковий час. Час, у який можна побачити Бога, який об’являється. Ця Євангелія вводить нас у спосіб мислення, який має зробити нас чутливими до пошуку Бога та правильного погляду на життя, що нас оточує. Люди приходять до Ісуса саме в цей час кайрос і розповідають про галілеян, яких Пилат убив у храмі під час принесення жертв. Вони ніби запитують: як це пояснити? Чому це сталося?

Щоб правильно зрозуміти цей уривок, варто поглянути на пояснення біблійних дослідників, які аналізували ці події. Коли йдеться про галілеян, убитих Пилатом, мова йде про реальну історичну подію, що сталася в єрусалимському храмі. Пилат вирішив використати кошти храму для будівництва акведука в Єрусалимі. Це викликало обурення народу, адже ці гроші були призначені для культу, для служіння Богові, і не могли використовуватися на інші потреби. Коли люди почали протестувати, Пилат наказав своїм воїнам, переодягненим у цивільний одяг, жорстоко придушити бунт. Виникла жорстока сутичка, у якій багато галілеян було вбито, а їхня кров змішалася з кров’ю принесених ними жертв.

Але Ісус, замість того щоб прямо коментувати цю подію, додає ще один приклад – про вежу в Сілоамі, що впала й убила 18 осіб. За свідченням істориків, ця вежа була частиною того самого акведука, що його будував Пилат. І робітники, які там загинули, були людьми, що співпрацювали з римлянами, тобто були своєрідними колаборантами. Таким чином, в один і той самий час загинули люди з двох протилежних груп: ті, хто боровся проти Пилата, і ті, хто з ним співпрацював.

Ісус питає: «Чи ви думаєте, що ці галілеяни були більшими грішниками, якщо так постраждали? Чи ті, що загинули під завалами вежі, були винніші за інших мешканців Єрусалима?» І двічі повторює ключове послання: «Якщо не покаєтеся, всі так само загинете». Це дуже важливе слово! Воно показує, що ми повинні вчитуватися в події нашого життя через певну призму, через певний ключ. А цим ключем є кайрос – особливий момент, коли Бог промовляє до нас через події.

Бог кличе нас до навернення. Але навернення – це не лише відмова від гріха. Часто ми сприймаємо слово «метаноя» (навернення) саме так: як припинення грішити, як відвернення від зла. Багато людей дійсно намагаються жити без гріха, не чинити зла, не порушувати Божих заповідей. Але слово метаноя означає набагато більше. Це не лише відмова від зла, але повернення до Бога, повне навернення серця до Нього. Це означає не просто перестати грішити, а відкрити своє серце для глибоких стосунків із Богом. Тому Ісус говорить до нас через події нашого життя. Коли ми стикаємося з важкими ситуаціями – смертю, хворобою, втратами, кризами – Бог хоче звернути нашу увагу на Себе. Він ніби каже: «Якщо не зміните спосіб свого мислення, якщо не навернетеся всім серцем до Мене – всі так само загинете».

Подивімося навколо. Ми бачимо війну, яка триває в Україні, де щодня гинуть люди. Ми читаємо новини про загрози, про загострення конфліктів. Ми боїмося, що війна може зачепити нас. Але питання в іншому: Чи навертаємося ми? Чи наше серце повертається до Бога? 

Сьогоднішнє слово запрошує нас усвідомити, що наше життя – це час кайрос. Це особливий момент, коли Бог промовляє до нас через події. І коли Він говорить, це не для того, щоб викликати в нас страх або засудити нас. Він хоче врятувати нас! Він хоче, щоб ми розпізнали Його присутність у нашому житті. Щоб ми почули Його заклик і відкрили Йому серце. Щоб ми навернулися не тільки зовнішньо, але й глибоко – всією душею. Тому це слово є надзвичайно важливим.

Звернімо увагу: розпочався вже третій тиждень Великого Посту. Багато з нас на початку Посту ставили собі якісь духовні цілі. Ми хотіли змінитися, працювати над собою, бути ближчими до Бога. Але часто проходять перші два тижні, і ми розчаровуємося. Ми бачимо, що не змінюємося. Нас охоплює спокуса здатися, опустити руки, відмовитися від своїх постанов. «Не вийшло… Ну що ж, значить, не цього разу»… Але чи справді це має бути так? Але Слово приходить і говорить: ні, це все ще час кайрос. Це все ще той момент, коли Бог хоче змінювати наше серце, хоче спрямовувати його до Себе. Ми запрошені до того, щоб глибше вслухатися в те, що Бог промовляє до нас. Щоб, можливо, перестати вигадувати власні ілюзії, а почати по-справжньому слухати, що Він говорить. Дивлячись на конкретні події, що відбуваються навколо нас, і на той діалог, який Господь веде з нами через факти, що приходять у наше життя.

Саме тому, коли Ісус розповідає притчу про смоківницю, це дуже сильна історія. Коли садять плодове дерево, то, як говорить Книга Второзаконня, воно перебуває під особливим піклуванням. Протягом перших трьох років не дозволялося збирати плоди. Більше того, Закон Мойсея чітко каже: не можна вирубувати плодові дерева. Це одне з тих приписів, які були суворо заборонені. Але ми чуємо в притчі, що приходить господар і каже: «Зрубай це дерево!» Позиція господаря виглядає дуже радикальною. 

Але притча дає нам ключ до розуміння ситуації. Господарем є Бог. Виноградником і смоківницею – Ізраїль. А безплідність цього дерева – це духовна порожнеча, яка охопила народ. Тому Слово приходить і говорить нам чітко: «Зрубай!» Але тоді той, хто є садівником у винограднику, каже: «Господи, залиш це дерево ще на рік». Євангелія від Луки показує Ісусове служіння як один конкретний рік. Воно починається в Назареті, коли Христос виголошує слова: «Рік благодаті від Господа». Це той особливий час милосердя, який Бог дарує людям. Час, у якому Він запрошує нас до навернення, до нового досвіду зустрічі з Ним, до відкриття серця для пізнання Бога. Але милосердя Бога – безмежне. Цей рік не завершився зі смертю Христа. Через Його страсті, смерть і воскресіння цей рік триває й досі. Ми живемо в часі відкуплення, у продовженому «році милосердя», у якому Господь каже: «Я ще підживлю це дерево, ще попрацюю над ним, ще обкладу його добривом – можливо, воно дасть плід». 

І саме тому цей момент, який Бог дає нам сьогодні, є часом кайрос. Це слово, яке входить у моє життя. Це слово, яке ставить мене перед Божою правдою. І якщо я відкриюся на це слово, Бог обійме мене любов’ю, прощенням, новим життям. Він дасть мені світло, яке приходить через Його таїнства, Його Слово, Його милосердя. Навіщо? Щоб врятувати мене! Бо це найбільше прагнення Бога – врятувати кожну людину.

А тепер поставмо собі питання: Чи ми думаємо, що є кращими за інших? Чи думаємо, що заслуговуємо на більше, ніж ті, хто загинув? Час кайрос – це мій час. Це той момент, у якому Бог приходить до мене, щоб розбити моє закам’яніле серце. Щоб спрямувати моє життя до Себе. Щоб відкрити моє серце для зустрічі з Ісусом Христом. Тому я запрошую вас переживати цей час у пошуку Господа, у прагненні зустріти Христа понад усе. Бо тоді смоківниця почне приносити ті плоди, які Бог передбачив для неї від самого початку.

Амінь.