Вавилонська свобода (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир.

Понеділок, другого тижня Великого посту. І в цей день ми отримуємо прекрасну молитву пророка Даниїла. Прекрасну молитву, але в дуже неприємних, несприятливих, здавалося б, невідповідних обставинах. Ізраїль перебуває у вавилонському полоні. І Даниїл молиться, намагаючись зрозуміти цю ситуацію. Він усвідомлює, що Бог є вірним. Що Бог є Тим, Хто дотримується вірності завіту. Але також він усвідомлює, що Ізраїль є тим, хто цього завіту не дотримався. «Ми согрішили, вчинили несправедливість, поводилися зле, бунтувались і відступили від Твоїх велінь і Твоїх заповідей». Даниїл має це розуміння – який є Бог. І він усвідомлює, який є Ізраїль, яким є народ. І яким є він сам. Він не виправдовує себе, не відокремлює себе від Ізраїлю. Він є частиною цього народу. Але тепер через цю молитву намагається зрозуміти, у чому суть цієї ситуації, щоб міг втішити свій народ.

Ми могли б так алегорично, духовно сказати, що це є піст Ізраїлю. Піст тому, що немає Нареченого. Пізніше Христос скаже, що саме коли заберуть у них Нареченого, тоді вони будуть постити. Ізраїль перебуває саме в такій ситуації. Його забрали із землі обітованої, храм зруйнований, тому здається, що з ними немає Бога, що немає Нареченого. Але, на щастя, це лише здається, бо виявляється, що Бог не хоче бути прив’язаним до якогось конкретного місця, землі, чи то до храму, чи до святині. Бог передусім хоче бути зі своїм народом, тобто з тією людиною, яка Його потребує. Проте Ізраїль через цей вавилонський полон, через цей свій піст, як би ми це символічно не назвали, чекає на свободу. Свободу, звичайно, політичну, але, думаю, ще більше – свободу в серці та в думках.

Бо зараз є саме така можливість і така нагода здобути цей простір для себе, не дозволити, щоб гнобителі заволоділи серцем і розумом. Так, немає храму, так, немає своєї землі, так, немає власного дому, але серце може бути моїм, і розум також може бути моїм. І думаю, що це є ключовим у вавилонському полоні. Багато хто там загубився, багато хто, так образно кажучи, зрікся своєї віри, але залишається та вірна решта Ізраїлю. До них належить Даниїл, належать три юнаки та багато інших, яких ми знаємо зі сторінок Старого Завіту. Вони залишаються вірними, а це означає, що вони мають свободу в серці та в голові. Там вони можуть молитися, там можуть визнавати єдиного Бога, можуть дотримуватися Його законів і передусім можуть не дозволити собі впустити ті злі почуття, які зроблять їх рабами, де б вони не були. Вони можуть у своєму серці та розумі знайти частинку неба, тобто Божої присутності. І тому, маючи цю свободу в серці та в голові, вони можуть не судити і можуть не засуджувати. Бо саме про це сьогодні говорить Ісус. Він не лише закликає нас бути милосердними, як Отець є милосердний, але й не судити, щоб нас не судили, не засуджувати, щоб нас не засудили.

Сьогодні ці слова звернені також і до нас. Наскільки в нашому серці, у тих різних несприятливих обставинах, які нас оточують, ми маємо цю свободу Божої дитини? Що ми не є прив’язаними до місця, не є прив’язаними до якогось територіального чи навіть особистісного аспекту. Я не можу бути вільним, не можу бути щасливим, бо… і тут кожен із нас може скласти цілу літанію причин, чому не може бути щасливим.

Сьогодні через цю молитву пророка Даниїла ми хочемо побачити щастя, яке не залежить від обставин. І я розумію, що сьогодні, коли це кажу, у нас досі триває війна, конфлікт між Україною та росією, все ще відбуваються жахливі речі, і дійсно важко знайти мир у серці. Важко – це одне, але інша річ – якщо ми не знайдемо миру в серці, то що з нами буде? 

Це не є наказ, не є заповідь, але це запрошення відкрити в собі мир. Бо тоді, де б я не був, я матиму цей клаптик неба. І не буду судити, не буду засуджувати, не буду немилосердним, а навпаки – буду таким, як Бог. Ба більше, зможу сказати, як пророк Єремія: «Тобі доручаю свою справу», бо знатиму, що саме Бог є Тим, Хто судить, і якщо хтось має бути засудженим, то залишаю це Йому. Я залишаю це, бо я – людина вільна. Я не є рабом осуду, ненависті, пошуку помилок чи гріхів у ближніх. Я є вільним тією свободою, яку дає мені Бог. Як каже святий Павло у Посланні до Галатів: «До свободи визволив нас Христос». Даниїл міг бути вільним навіть у неволі. Ми усвідомлюємо свої полони, свої гріхи, і через цей Великий піст прагнемо, щоб Христос нас визволив. 

«Давайте – і дасться вам». Віддаймо Богові те, що є нашими кайданами, віддаймо Йому наші гріхи – і отримаємо благодать. Отримаємо мірою доброю, натоптаною, струснутою та переповненою. Здається, що це зовсім нерівноцінний обмін, якщо дивитися з людської точки зору. Ми віддаємо Богові наші гріхи, нашу неволю, усе зло, а Він за це все дає нам благодать, свободу, а понад усе – Свою любов і милосердя.

Нехай Господь сам благословить нас у цей день відкривання наших неволей, але й відкривання нашого визволителя – Ісуса Христа. Господь з вами.

Нехай благословить вас Бог Всемогутній, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.