Брудні ноги для обмивання (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Йоана

Це було перед святом Пасхи. Ісус, знаючи, що прийшла Його година перейти з цього світу до Отця, полюбивши своїх у світі, полюбив їх до кінця. Під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Юди Іскаріота, сина Симона, думку зрадити Його, Ісус, знаючи, що Отець усе передав Йому в руки, і що Він від Бога вийшов і до Бога йде, встав з вечері, відклав одежу і взяв рушник, яким підперезався.

Потім налив води в умивальницю і почав мити учням ноги й обтирати рушником, яким був підперезаний. Підійшов, отже, до Симона-Петра, а той сказав Йому: «Господи, Ти хочеш мити мені ноги?» Ісус йому відповів: «Що Я чиню, ти тепер не розумієш, але зрозумієш згодом». Петро сказав Йому: «Ні, Ти ніколи не будеш мити мені ноги!» Ісус йому відповів: «Якщо Я тебе не обмию, не матимеш частки зі Мною». Тоді Симон-Петро каже Йому: «Господи, не тільки мої ноги, а й руки та голову!» Ісус сказав йому: «Той, хто обмився, потребує тільки ноги вмити, бо весь чистий. І ви чисті — але не всі». Бо знав, хто Його зрадить, тому й сказав: «Не всі ви чисті». Коли ж обмив їм ноги, вдягнувся і знову зайняв місце за столом.

Сказав до них: «Чи розумієте, що Я вам зробив? Ви називаєте Мене Учителем і Господом — і правильно кажете, бо Я є. Отже, коли Я, Господь і Учитель, обмив вам ноги, то і ви повинні мити ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви чинили так, як Я вам учинив».

Великий Четвер, Євангеліє дня, Євангеліє, яке говорить про те, що сталося цього дня. Таїнство Євхаристії, таємниця, коли Христос сів з апостолами до столу, коли давав їм останні настанови — словом, але й вчинком. Ви маєте чинити те, що Я вам учинив.

До такої міри, що дехто вважає це таїнством Євхаристії. Як Христос сказав у синоптичних Євангеліях: «Беріть і їжте», «Беріть і пийте», «Чиніть це на Мою згадку». У святого Івана це сказано Христом інакше: «Ви чиніть це один одному, як Я вам учинив». «Я вам учинив, дав вам приклад, щоб і ви так чинили». Там — «Чиніть на Мою згадку», тут — «Чиніть так, як Я вам учинив». Євхаристія за Йоаном — це омивання ніг.

Це відбувається, звісно, під час пасхальної вечері, вечері, яку Христос добре знав — єврейської вечері. Це також та вечеря, яка триває й досі, хоча й в іншому вимірі, але вона залишається серцем, осердям цієї пасхальної трапези. До речі, безпосередньо перед Святим Причастям ми чуємо слова: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріх світу. Блаженні, хто покликаний на трапезу Агнця».

Звичайно, Євхаристія — це і жертва, безсумнівно. Але вона також унікальним чином є й трапезою. І ця трапеза часто з’являлася в мові Христа. Христос посилався на неї, зокрема тоді, коли сам був запрошений на трапезу й бачив, як люди вибирають собі місця — особливо фарисеї — почесні, перші місця. Він каже: «А ти, коли будеш запрошений, займи останнє місце, щоб господар тебе помітив — тоді він тебе вшанує». І розповідає цю притчу — це XIV розділ святого Луки.

Є трапеза. Христос також перебуває на трапезі. І перед цією вечерею, що ми чули зовсім недавно, минулої неділі, у Переказі Страстей за святим Лукою, учні все ще мають ту ментальність, з якою Христос боровся — ментальність змагання за першість. Безпосередньо перед Євхаристією, перед Страстями, вони сперечаються, хто з них найперший, а не останній. Вони не хочуть займати останнє місце — вони хочуть бути першими. І тому тепер, коли настає ця виняткова вечеря, євхаристійна вечеря, Пасха — це все ще те саме. Є хтось, хто зовсім відмовився від цієї вечері. Він хотів бути першим інакше. Хотів бути першим — тобто найзаможнішим.

Це просто символ, образ, постать Юди. Він відмовився від цієї вечері, вийшов під час неї, бо мав інші, на його думку, важливіші справи — гроші, які мав отримати. І це, напевно, перше, що вже у фізичний спосіб часто відділяє нас, християн, від Євхаристії: скільки разів буває так, що християни, католики, не йдуть на святу месу, бо працюють, бо виїхали на заробітки, бо після роботи втомлені і зараз їм потрібен відпочинок, а свята меса, Божа служба, для них — лише перешкода, яка заважає цьому відпочинку. Це, безумовно, серйозна річ — це зрада щодо Євхаристії. Ми тішимо себе думкою, що якщо не йду на Євхаристію з несерйозних причин, то це ще не зрада. Є важливі причини — хвороба, справді серйозні обставини, годування немовляти, — саме такі причини наводить катехизм. Інші ж — це дрібниці, які потрібно долати. Євхаристія — на першому місці. Але, звісно, це також дуже серйозна річ — коли я є на Євхаристії, але весь час думаю про щось інше, про гроші, наприклад. Варто зробити собі такий іспит сумління.

Я розсіяний під час Євхаристії, думками не в церкві, не з Христом, не біля вівтаря, не зі Словом Божим, яке читається. Гаразд, але тоді виникає глибше питання: де я, якщо мене немає тут? Чи не біля грошей, не біля себе самого, не в пошуках себе самого? Можна бути фізично присутнім, але духовно — ні. Більше того — можна й не хотіти бути духовно присутнім. Так, я виконав обов’язок, відзначив, що зробив те, що мав зробити, але серцем — я зовсім в іншому місці. І в тих осудах, які маю стосовно інших, навіть під час святої меси.

Отже, це перше — не бути на Євхаристії, вибрати поставу Юди. Але є й інша постава — святого Петра, який не хоче, хоча й присутній, прийняти євхаристійну поставу. Це така псевдобожність — наче так, я тут, але маю свої уявлення про Ісуса, Його місію, Його служіння, і навіть не дозволю Йому послужити мені, не дозволю Йому звершити служіння на мою користь. Христос хоче прийти до мене, а я маю своє уявлення про те, як Його прийняти, чи взагалі приймати, чи ні, бо тепер я вважаю, що можу Його прийняти або не можу — я ставлю умови, не Церква, не Христос, а я. Я вирішую, що раз був, значить досить — наступного разу на інше свято. Духовно я не з Христом, не дозволяю Йому здійснити це служіння щодо мене. І Петро також має цю свою пиху — «ніколи», звісно, це весь Петро. Його «ніколи» триває недовго — Христос каже одне-два речення, і Петро вже хоче більше, ніж треба.

Це мінливість Петра, але також те перше ставлення — дуже різке, навіть неприємне щодо Христа: «ні, не так», «не такою любов’ю», «не таким способом я хочу принижуватися», «не так я хочу служити іншим». Бо він уже відчуває те, що скаже Христос за мить: якщо Я вам це зробив, то й ви маєте чинити це один одному — ви маєте так служити, принижуватись перед іншими. І Петро, відчуваючи це, не хоче входити в такий вид служіння. Це спокуса побожної людини, яка краще за Бога знає, як і що, яка літургія, який спосіб, що Бог може зробити для мене, а що ні. Мене так трактувати не можна, я ображаюсь на Бога, бо дав мені надто важкий хрест, не такий, не той, бо Бог дає мені те чи інше, тому я протиставляюся Йому і кажу Йому «ні». Перше слово, яке каже Петро: «ні, не будеш мені служити, не так». І я також кажу: «я так служити не буду». Я хочу бути першим, а не останнім.

Христос зробив те, що передбачив — що Він той, хто приходить, слуга, який іде, займає останнє місце, і так, як сказано в притчі, — потім господар поставить Його на перше місце. Так і сталося. Тим господарем є Отець, який, дивлячись на поставу Свого Сина, підніс Його понад усе, як каже святий Павло до Филип’ян: Бог підніс Його понад усе, бо Він упокорився, упокорився аж до кінця — і тому Бог Його возвеличив. Ми не робимо цього, щоб бути піднесеними — точно ні. Але ми хочемо потрапити до неба. Хіба це зле — хотіти бути з Христом? Звісно, що ні. Але лише настільки, наскільки я зараз є з Ним з’єднаний, наскільки єднаюся з Ним — постава, яку приймаю сьогодні, є поставою євхаристійною, поставою вмивання ніг, поставою покори щодо іншого, який є важкий для Христа.

Ті, кому Христос вмивав ноги, були важкими людьми — тими, хто за мить Його зрадить. Він це знає, вони — ще ні. Вони мають добре уявлення про себе. А добре уявлення про себе має Петро. У житті Христос його виправить — Йому не потрібно доказів, бо, як сам сказав в іншому місці, добре знав, що діється в людині, не потребував суду від когось, знав, що в серці Петра, інших апостолів. Закликає до того, щоб у їхньому серці діялось те, що було в Його серці — щоб була покора, любов, служіння, самопосвята для іншого. Це — Великий Четвер, це — літургія, до якої ми запрошені.

Скільки з нас, католиків, християн, прийде? Можливо, підемо на самі свята, але ця літургія здається чимось додатковим, може для побожних. Так — вона для побожних, для тих, хто хоче вшанувати цю любов Христа, хто хоче бути близько, увійти з Ним у ці свята. Христос після співу гімнів пішов на Оливну гору, щоб там прийняти все зло, яке на Нього впаде — прийняти страждання, прийняти смерть за грішників.

Сьогодні і ми — кожен із нас — запрошені увійти в цю літургію, увійти в літургію Євхаристії, щоб потім увійти на Оливну гору, на нашу власну Оливну гору, до боротьби — що не хочемо служити, не хочемо виконувати Божу волю, щоб потім пережити свою слабкість, можливо, розсіяння. Щоб повернутися до страждання, не втікати від нього, як інколи буває, але прийти до Адорації Хреста, щоб остаточно пережити це визволення, вихід із гробу, яке пережив Христос і до участі в якому запрошує і нас.

Щоб ми перейшли через цю Євхаристію до воскресіння, увійшли у свої слабкості, але зрештою воскресли — не самі, бо це неможливо, неможливо воскресити себе самому — але щоб ми були співвоскреслі з Христом, як каже святий Павло, співвоскреслі Отцем разом із Його Сином, Ісусом Христом. 

Нехай цього дарує Той, хто дає благословення — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.