Боже Тіло (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир в урочистість Пресвятих Тіла і Крові Христа, у народі звану просто — Боже Тіло. І ця сьогоднішня урочистість вписується в канон останніх свят, які приносять нам певні богословські труднощі, які показують, що з нашою вірою не все так просто і очевидно. Недавно ми святкували урочистість Пресвятої Трійці — ця складна правда, хоча вже трохи вкорінена в нашій свідомості, адже добре знаємо: Бог є один, але в Трійці. Щодня ми осіняємо себе знаком хреста, промовляємо молитву «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу», але водночас ця богословська істина важко пробивається до нашої свідомості, ще важче — до інтелекту, і ми з нею боремося. Але це показує багатство духовного життя і Бога, Який не є простим, Який не вписується у наші схеми.

Так само маємо труднощі з розумінням непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії чи з дівоцтвом Марії, яка з одного боку народила, але залишилася Дівою. Це правди віри, які для нас непрості. Сьогодні — правда про те, що Бог є з нами присутній у хлібі і вині. Що звичайний хліб і звичайне вино в певний момент стають істинним Тілом і Кров’ю Христа. Хоча, як каже богослов’я, вони зберігають усі свої зовнішні властивості: смакують як хліб і як вино, та ми віримо, що це — Тіло і Кров Христа.

Ці свята нагадують нам про це, але й водночас викликають у нас внутрішню боротьбу. І це добре, бо ми хочемо бачити Бога, який перевершує наші уявлення, який нас підносить, а не залишає в позиції: «Я вже все знаю». Цей дещо складний, таємничий елемент вказує нам, що маємо ціле життя, щоб пізнавати Бога, а колись матимемо вічність, щоб споглядати Його і бути з Ним — і переживати те, що зараз намагаємось хоча б трохи осягнути.

Коли дивимось на урочистість Божого Тіла, мимоволі думаємо про Святе Причастя, може навіть про перше Причастя, коли ми вперше змогли прийняти Тіло і Кров Христа. І коли думаємо про Причастя, особливо дітей, приходить мені на думку папа Пій X, з яким пов’язана одна історія. Маленький Джузеппе, ще хлопчик, дуже прагнув якомога швидше приступити до Першого Причастя і не розумів, чому в ті часи приймали Євхаристію лише у 14–15–16 років. Йому не подобалося, що треба чекати, і постійно запитував про це батьків. Ті не знали, що йому відповісти, тож посилали до пароха. Парох також не знав, що сказати, тож відмахнувся, мовляв, це питання для когось більшого — для єпископа.

І справді, під час якогось візиту, може на миропомазання, з’явився єпископ, і маленький Джузеппе скористався нагодою, аби запитати: чому Перше Причастя — так пізно? Чому всі кажуть, що він замалий? Єпископ запитав його: «А що ти знаєш про Тіло і Кров Христа?» І хлопець відповів: «Я знаю лише, що це — Тіло Христа. А чи владика знає щось більше?» От саме — чи можна сказати щось більше, ніж те, що віриш, що це справді Тіло Христа? І навіть якщо ми накладаємо на це богословську мову, говоримо про субстанцію, акциденції, транссубстанціацію — то все одно намагаємося лише описати таємницю розумною мовою. Та зрештою все зводиться до одного: чи віруємо?

Чи віримо, що тут, реально, присутній Христос? Звісно, єпископ, жартуючи, сказав йому: «Коли станеш Папою, тоді зміниш це». Не думаючи, що той хлопець справді стане Папою — а він став ним. І зробив так, що діти вже в 7–8 років можуть приймати Святе Причастя, якщо здатні розрізнити між звичайним хлібом і хлібом євхаристійним, Тілом Христа.

Ця урочистість сьогодні провадить нас до цієї віри. Чи ми справді віримо, що Христос присутній у хлібі і вині, що це Його Тіло і Кров? Літургія сьогодні намагається нас підвести до цієї правди, яку зрештою приймаємо саме через віру. У першому читанні з Книги Буття бачимо постать загадкового царя Салему, який водночас є священиком — Мелхиседека. Він виносить хліб і вино, щоб зустріти Аврама, що повертається після перемоги. І це вже є передвістям. Хліб і вино — два основні дари, які пізніше стануть основою Євхаристії. І цей таємничий священик, як каже Писання — без початку і кінця, стає архетипом Христа, Який також буде вічний. Цікаво, що у літургійних предметах є такий тримач для Гостії в монстранції, який називається «мелхиседек». Той зі Старого Завіту ніс образ Христа, був підтримкою — тому й тримач Гостії носить це ім’я.

У другому читанні маємо уривок з Першого послання апостола Павла до Коринтян. Павло пише: «Брати, я передав вам те, що сам прийняв від Господа», — і розповідає про ніч Тайної вечері. Хоча його там не було. Він отримав це безпосередньо від Господа. Ми не знаємо, що сталося під Дамаском, скільки знання йому тоді було влито, і що далі пережив у самотності, але він мав це досвідчення. Те, що апостоли бачили, чули, до чого торкалися, Павло отримав як дар — також через спільноту, до якої його ввів Варнава, де звершувалась Євхаристія, де ламали хліб. Він це прийняв, і передав далі, що тієї ночі Ісус узяв хліб, промовив подяку, переламав і сказав: «Це Тіло Моє», а потім — що це Кров Моя. І ми бачимо — це традиція, яку дотримуємо донині. Ми згадуємо ту ніч, і водночас Христос знову і знову стає присутнім на вівтарях усього світу.

Євангелія від Луки — це Євангелія про розмноження хлібів. Варто подивитись на цей уривок у світлі сьогоднішньої Євхаристії. Є натовп, якого навчає Ісус. Він говорить їм про Царство Боже. Так, як ми приходимо на Євхаристію. Ми є Божим Царством. Ми слухаємо Слово, яке нас об’єднує, навчає, творить Церкву. Потім ті, хто потребує зцілення — отримують його. Євхаристія — це теж момент зцілення, не лише від гріхів, але й від інших наших ран. А потім приходить момент, коли Христос каже: «Дайте їм їсти». І хоча це випробування, та водночас пророче слово — бо апостоли й справді потім безупинно даватимуть їсти тим, кого зустрінуть.

Це слово й досі здійснюється. Проголошується Слово, приходить зцілення — і дається хліб. Уже не звичайний, чудесно розмножений, а ще більш чудесний — Тіло Христа. Ми приймаємо Його Кров. Нехай ця сьогоднішня урочистість зміцнить у нас віру в реальну присутність Христа тут, на землі. Нехай утвердить віру, що приймаючи цей хліб і цю Кров, Тіло і Кров Христа, ми укріплені Ним, ведені Ним, уподібнені до Нього, аж поки зустрінемось із Ним у небі.

А поки — це пожива на вічне життя, яку вже тут можемо приймати як завдаток. На цей день, на участь в урочистій Службі Божій, на це свідчення віри у процесії — на все це хай Господь Бог благословить нас. 

Господь з вами. Благослови вас Бог Всемогутній, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.