Боже, дякую тобі за благодать бути в Церкві (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Йоана.

Поруч хреста Ісуса стояли Його мати і сестра Його матері, Марія — дружина Клеопи, і Марія Магдалина. Коли ж Ісус побачив матір і учня, якого любив, що стояв біля неї, сказав до матері: «Жінко, ось син твій». Потім сказав до учня: «Ось матір твоя». І від тієї години учень узяв її до себе. Потім Ісус, знаючи, що вже все звершилося, щоб здійснилось Писання, сказав: «Прагну». Стояла там посудина, повна оцту. Тоді, обмочивши в оцті губку, настромили її на ісоп і піднесли Йому до вуст. А коли Ісус скуштував оцту, промовив: «Звершилось!» І, схиливши голову, віддав духа. Оскільки це був день Приготування, щоб тіла не залишалися на хресті в суботу — бо ця субота була великим святом, — юдеї просили Пилата, щоб у розіп’ятих поламали гомілки й забрали їхні тіла. Тож прийшли воїни й поламали гомілки першому й другому, які були розіп’яті з Ним. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже помер, то не ламали Йому гомілок, лише один із воїнів списом проколов Йому бік — і негайно витекли кров і вода.

Сьогодні перший день звичайного періоду, післяпасхального періоду. Не скрізь ми отримуємо свято, свято Марії, Матері Церкви, яке є немовби продовженням святкування Пасхи. Як ми бачили, що Марія перебувала з учнями, молячись у вечірнику, очікуючи на дію Святого Духа, так тепер переносить цю дію Святого Духа у щоденність. І ось вона — Мати Церкви, тієї Церкви, яка є слабкою, Церкви, яку символізує Йоан, що стоїть під хрестом. Йоан — це людство, людство, яке вбило Сина цієї Матері, це не ідеальна, свята, непорочна Церква — такою є Мати, — але ця Церква слабка і грішна, і це правда про неї. Але це Слово також говорить нам про щось надзвичайне: саме цю Церкву і цю людину в Церкві, в Церкві й поза нею, цього грішника — Христа прагне. Христос прагне його очистити, дати йому життя. Це найглибше прагнення, що живе в серці Ісуса. Це прагнення, яке Ісус висловив також до страшенно грішної й слабкої людини — як самарянка, яка мала п’ятьох чоловіків і жила з шостим, не будучи його дружиною, тобто перелюбствувала.

І до неї Христос говорить: «Прагну». Не лише прагну води — прагну тебе, прагну твого життя, твого щастя, прагну неба для тебе. І з цим самим прагненням Христос помирає на хресті: «Прагну». Йдеться не про фізичну спрагу, як ми щойно чули, а про прагнення серця. Христос відходив із цим прагненням зі світу. І ми сьогодні перебуваємо в цьому прагненні. Це «прагну» перейшло також у материнське серце, бо вона є Матір’ю цієї слабкої Церкви. Вона також має це прагнення, щоб Церква ставала святішою, але вона є такою, якою є. І є можливість навернення.

Свята Тереза Велика помирала з молитвою на вустах. Не з якимись гарними фразами, які проголошувала, а з простими словами: «Я — дочка Церкви». Ця жінка, яка також була слабкою — 18 років, як сама визнавала, провела в кармелі, у покликанні, в монастирі, але жила посереднім, слабким, таким собі життям. Бог прийшов зі Своєю благодаттю й зробив з неї Велику Святу. Якби Церква її тоді відкинула, якби її скасувала, не було б цієї Великої Святої. Це надія також для кожного з нас.

Маємо цю Матір, яка є нашою Матір’ю. Маємо цю Матір, яка є насправді Матір’ю слабких людей — мене й тебе. Бог підставляється під цю людську слабкість. Про це говорить хоч би фінал сьогоднішнього Євангелія, де сказано, що солдати зламали гомілки одному розбійнику й другому, а Ісусові — ні. Людськи кажучи, можна було б сказати — шкода, що не зробили цього. Чому? Бо Христос і так уже був мертвий. Теоретично, це нічого б не змінило, не додало б Йому болю. Але змінило б багато в тому значенні, що дехто й досі каже, що Христос не помер на хресті. Що Він перебував у стані гібернації, ніби в комі, що Його зняли з хреста, а учні Його потім оживили, або що прохолода гробу привела Його до свідомості, і Він вийшов. Такі здогадки досі підтримуються навіть деякими вченими.

Чи міг Христос цього уникнути? Міг. Якби дозволив, щоб Йому зламали ноги. Але цього не зробили. Чому? Бо звершилося слово, яке було сказане: «Жодна з Його кісток не буде зламана». І Христос краще тримається Святого Писання, ніж шукає доказу для себе — ще одного, що справді помер.

Ось який є Бог. Він тримається Слова, тримається Своєї обітниці, дозволяє Себе заперечити, дозволяє Себе відкинути. Скільки людей сьогодні приходять до настоятелів, щоби отримати офіційне підтвердження про апостазію, підписане в канцелярії. Але це нічого не змінює. Вони були охрещені. Це той знак, який понесуть у своєму серці, той знак, який був на чолі в момент Хрещення. Вони понесуть його на Божий суд. Це нічого не змінює. Але той папір може дати їм ілюзію — що їм стане легше.

Говорю це не для того, щоб виправдовувати. Навіть Папа в останні дні сказав: від нас не вимагається бути бездоганними, святими, ідеальними. Ні. Вимагається, щоб ми були достовірними людьми. Бо ідеальними не будемо. Ми — слабкі люди. Але щоби в цій нашій новій слабкості ми були достовірними людьми, які хочуть триматися Христа, хочуть триматися також Його Тіла, яким є Церква. А Марія є тут першою, яка тримається цієї Церкви. Вона — та, яка представляє й унаочнює слова святого Августина, захопленого Церквою.

У своєму писанні, що є похвалою Церкви Католицької, він каже такі слова: «Ти — з чистим і вірним послухом передаєш жінок їхнім чоловікам, не для задоволення пожадливості, а для народження потомства і зміцнення родинних уз. Ти даєш чоловікам владу, не щоб її зловживати, а в ім’я законів щирої любові. Ти передаєш дітей батькам — ніби в рабство, а ставиш батьків над дітьми, даючи їм владу, повну любові. Ти поєднуєш брата з братом, даруючи їм віру, міцнішу й тіснішу за кровні узи. Ти збагачуєш взаємною любов’ю всі зв’язки та споріднення, зберігаючи при цьому узи, що походять із природи і з вільної волі. Ти навчаєш, кому належить честь, кому любов, кому повага, кому страх, кому втіха, кому напоумлення, кому заохочення, кому виховання, кому догана, кому суворе покарання, показуючи, що хоч не все всім належить, але всім ми винні любов, а не зневагу. Воістину, в Церкві Католицькій Ти — найправдивіша мати християн».

Сьогодні можу лише сказати: Боже, дякую Тобі з усього серця за благодать покликання до Церкви, що я є в Церкві, що в цій Церкві Ти довірив мені благодать служіння іншим, але передусім — благодать пізнання Тебе, бути з Тобою, досвідчення Твоєї любові, досвідчення сили Твого Слова, Твоєї близькості в Таїнствах. Тому будь благословенний, Господи Боже, за святу Церкву, за Її Матір Марію, за моїх братів і сестер у цій Церкві.

Нехай благословить тебе Господь, нехай оберігає тебе Отець і Син, і Святий Дух. Амінь.