Бог знає наших дітей (бр. Томаш Регєвіч)

 В Капернаумі був якийсь придворний, син котрого нездужав. Почувши, що Ісус прийшов з Юдеї до Галілеї, він пішов до Нього і просив Його, щоби спустився і оздоровив його сина, який от-от мав померти. А Ісус сказав йому: «Якщо не побачите знамень і чудес, не повірите!» Каже Йому придворний: «Господи, спустись, поки не померло моє дитя!» Говорить йому Ісус: «Іди, твій син живе!» – І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. А коли він вже спускався, його слуги вийшли йому назустріч, кажучи, що його син живе. Він же запитав у них про час, коли йому покращало. Тож йому сказали, що вчора о сьомій годині залишила його гарячка. Тож батько зрозумів, що то була якраз та година, о котрій сказав йому Ісус: «Твій син живе!» І повірив він сам і весь його дім. Це вже було друге знамення, яке вчинив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галілею.

«І повірив він сам і весь його дім».

А в першому читанні ми чули: «Ось Я творю нове небо й нову землю, і те, що було перше, не буде згадуватися більше, ані спадати на думку». Які прекрасні слова обітниці приходять до нас сьогодні! Це слово, яке Господь хоче здійснити в наших домівках. «І повірив він сам і весь його дім».Коли ми чуємо ці слова в контексті вчорашньої притчі про блудного сина (або про двох синів, або про доброго батька), вони набувають зовсім іншого значення для нас сьогодні. 

Вчора, слухаючи притчу про блудного сина, ми могли спробувати впізнати себе. Хто я? Я — той, хто перебуває в домі, чи я — раб у власному домі, хоча й живу в ньому? Я той, хто збунтувався і повернувся? Чи я той, хто постійно невдоволений, хоч і залишається вдома, але не має справжніх синівських стосунків із Богом? Хто тільки повторює: «Ти даєш мені замало, інші мають більше». Але ми можемо також впізнати себе в образі Батька, який має двох синів. І я думаю, що це слово може бути нам навіть ближчим.

Я знаю з досвіду своїх братів, наскільки складними бувають стосунки в сім’ї, особливо з дітьми. У притчі Христос говорить про двох синів: старшого та молодшого. Я не знаю, які у вас стосунки з вашими дітьми. Я знаю, що багато хто намагається відновити порвані зв’язки або привести своїх дітей до Христа. Бо діти пішли своєю дорогою, і невідомо, як із ними говорити. Можливо, є багато гніву, образ чи постійних докорів. І ми бачимо, що це не дає очікуваного результату, а часто навпаки – відштовхує ще більше.

І ось наближається Великдень, Тридення Пасхальне. Ми разом сідатимемо за стіл. Можливо, у вас є така традиція: діти приходять до вас, ви сідаєте разом за стіл. Може, це буде великодній сніданок чи обід. І в контексті Пасхи приходить це слово: «Ось Я творю нове небо й нову землю». Ця обітниця приходить знову: «І повірив він сам і весь його дім».

Але сьогодні Євангеліє спершу запрошує нас самих прийти до Христа і розповісти Йому про своє життя: про своїх дітей, про стосунки між нами, про труднощі, які ми переживаємо. Батько в сьогоднішньому уривку прийшов і сказав: «Мій син помирає, він у гарячці, він страждає. Прийди і зціли його. Прийди до мого дому і зціли його». Яка прекрасна картина! На всі наші людські спроби знайти вихід, раціональні плани щодо покращення наших стосунків, можливо, нам нарешті варто почати просто просити Христа, щоб Він це зробив. Бо ми можемо тільки зіпсувати все ще більше. Це перша думка, яка приходить: Ми так часто все руйнуємо, думаючи, що робимо правильно.

Сьогоднішнє Слово запрошує нас до розмови з Христом про стан наших сімей, наших дітей, наших стосунків. Запрошує довірити Йому цю ситуацію і благати про Його втручання. І тут є чудове слово – «katabaino». Кожен переклад – це певною мірою неточність, бо ми не можемо дослівно передати значення оригіналу. В українському тексті ми читаємо: «Прийди до мого дому і зціли мого сина».Але в оригіналі вжите слово, яке означає: «Спустися до мого дому». Адже між Капернаумом і Каною Галілейською – приблизно 30 кілометрів, але є ще одна важлива деталь: висотна різниця між цими місцями – майже 1000 метрів. Капернаум лежить на березі Галілейського моря, на рівні -650 метрів нижче рівня моря, тобто в низині. Кана Галілейська – набагато вище, на висоті понад 300 метрів над рівнем моря. Тобто між ними є цілий кілометр перепаду висоти. Ось чому єврейська мова дуже образна і точна: у Капернаум не «йдуть», а «спускаються». Так само, як у Єрусалим не просто «йдуть», а «входять угору», бо Єрусалим розташований на височині. Єврейська мова неймовірно жива і глибока! 

Тут використовується це слово: « спустись, поки не померло моє дитя!». А Христос говорить: «Іди, твій син живе». І коли ми приходимо до Христа й довіряємо Йому, завжди чуємо ці слова: «Іди». Бо перш ніж наш син буде зцілений, спочатку ми самі повинні піти, ми повинні зійти вниз. Коли я чую це слово в контексті Пасхи, яка наближається, у мені одразу виникає відгомін діалогу з дітьми, який передбачено під час Пасхи. У євреїв є такий пасхальний ритуал – він називається седер Пасхи, і під час цього богослужіння в домі настає момент, коли батько зобов’язаний розмовляти зі своїми дітьми, передати їм віру. І там згадуються не двоє дітей, а четверо: чотири сини. Один син мудрий, один – злий, один – простий, а один – той, хто навіть не може поставити запитання. І з кожним із цих синів батько повинен говорити.

Я думаю, що саме в цьому – щоб Господь міг виконати обіцянку, яка сьогодні з нами. Ми маємо певне завдання – зійти вниз, відмовитися від думки, що ми завжди маємо рацію, що діти повинні просто слухати нас, і тоді все виправиться. Потрібно зійти вниз – увійти в їхнє життя, у життя наших дітей. Дуже гарні коментарі розповідають, як розмовляти з цим «злим» сином. Усі ці чотири сини, яких євреї згадують у пасхальній літургії, є у Святому Письмі. Троє згадуються в Книзі Виходу, один – у Второзаконні. Це не вигадка. Боже Слово показує нам певну реальність: у нашому домі народжуються діти, які абсолютно різні. Ті самі батьки, той самий спосіб виховання, ті самі помилки, але одна дитина така, інша – інакша.

Перше, що потрібно зробити, – це визнати: Бог усе це передбачив. Історія не вислизнула з Його рук. Бог знає нашу сім’ю. Це слово вже записане у Святому Письмі. Друге – після цієї розмови з Христом потрібно зійти вниз і сісти разом із ними за стіл. Сісти за стіл – це означає дозволити їм бути тими, ким вони є. Ісус сідав за стіл із митарями та грішниками. Він не говорив їм одразу: «Ви грішите». Ні, спершу Він сідав із ними за стіл і починав діалог.

Дуже гарне слово про цього «злого» сина. Седер Пасхи каже, що потрібно відповісти йому так, щоб «притупити його зуби». Це звучить жорстоко. Що означає «притупити зуби»? Вибити йому зуби? Дехто так тлумачить. Або покарати його тілесно? Або сказати йому щось таке, що змусить його замовкнути? Але є дуже гарний коментар, який пояснює це так: якщо син бунтує проти тебе, якщо каже тобі в обличчя страшні речі – «Ти найгірша мати, найгірший батько у світі», «У цьому домі пекло», «Я не хочу мати з вами нічого спільного», «Навіщо цей театр? Чому ми читаємо Євангеліє на Святвечір? Чому ти молишся?» Перше, що потрібно зробити, – це відповісти йому так, як сказано у Книзі Виходу: розкажи своєму синові, що зробив для тебе Господь. І твоя щирість «притупить його зуби». Бо його зуби – це його зброя. Він хоче вкусити, розірвати тебе. У нього гострі зуби. І вони стануть тупими перед твоєю щирістю.

Неймовірно, правда? Це означає, що Бог дає нам допомогу, дає відповідь у Своєму Слові. Бог справді має силу зцілити наші стосунки. Бог має силу оживити наших дітей, які, можливо, сьогодні далеко – або вони в «гарячці», тобто бунтують, живуть поза Церквою, у поганих компаніях, у якихось спотворених стосунках, роблять страшні речі. Бог їх любить і хоче прийти до них. Але перш ніж Він зійде до них, спершу ми маємо зійти вниз – у життя наших дітей.

Дуже гарно сказано, що кожна дитина мусить сама вийти з Єгипту. Часом ми намагаємося силоміць витягнути їх, бо самі вийшли звідти, бо знаємо, що життя в гріху – це страждання. Ми хочемо вберегти їх від цього болю і тягнемо їх із собою. Але Боже Слово каже: кожне покоління мусить заново вийти з Єгипту. Перше, що потрібно зробити, – сісти і вислухати своїх дітей. Послухати про їхнє життя у цьому «Єгипті». Чи ви знаєте музику, яку вони слухають? Чи ви знаєте, чим вони захоплюються, що вони роблять у вільний час? Ми часто кажемо: «Яка дурниця! Хто б цим займався? Даремна трата часу». А потім дивуємось, що у нас немає з ними стосунків. Вони знають, що нас не цікавить їхнє життя. Нас цікавить лише те, щоб вони жили нашим життям, мали наш досвід, наше бачення світу.

Я не буду розповідати вам усю катехезу, але вона дуже гарна – катехеза про чотирьох синів. Бог усе передбачив. Бог має відповідь. Тож якщо сьогодні ми приходимо зі свого дому до цього Небесного Єрусалиму, до нашої спільноти, і говоримо Христу: «Господи, зійди зі мною вниз, бо мій син у гарячці, він гине, він вмирає», то сьогодні Христос каже: «Іди! Спустися вниз у своє життя. Сядь зі своїми дітьми за стіл. Розмовляй із ними. Будь щирим. Не прикидайся святим. Розкажи про своє життя. Розкажи, з якого «Єгипту» тебе визволив Бог. Що Він зробив для тебе? Розкажи про знаки і чудеса, які ти бачив, бо якщо вони не побачать знаків і чудес – не повірять». Будьте зацікавлені тим «Єгиптом», у якому живуть ваші діти.

Це перший крок. І Христос піде разом із нами.