Бог допомагає (бр. Томаш Регєвіч)

Того часу Ісус сказав фарисеям: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А якийсь бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; та й пси приходили й лизали його рани. Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І в аду він, терплячи муки, звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: “Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї”. Та Авраам промовив: “Дитино, згадай, що ти отримав свої блага за свого життя, так як Лазар – лихо. А тепер він тут втішається, ти ж – мучишся. І крім усього цього, між нами й вами покладена велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили”. Той же відказав: “Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька, бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання”. Та Авраам відповів: “Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають”. А той мовив: “Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються”. Він же сказав йому: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, навіть якби хто з мертвих воскрес, не повірять”».

Ще один день нашої подорожі, і сьогодні отримуємо Слово, яке застерігає нас, щоб ми не стали подібними до тих, про кого писав святий Павло у другому посланні до Тимотея (глава 3). Він говорить: «Настануть скрутні часи, бо люди… мають бо сповид побожності, сили ж її зреклися». Це означає мати зовнішній вигляд побожності, але не мати у собі Христа.

І це дуже важливе застереження для нас у цей Великий Піст, коли ми прямуємо до Пасхи. Адже ми також можемо мати лише зовнішній вигляд побожності: звершувати покутні вчинки, багато молитися, ходити на Хресну дорогу, співати покутні пісні, але при цьому не приймати Духа Святого, який хоче увійти в нас.

Я знаю, що повторююсь, але… Ми ж і дітям багато разів повторюємо, правда? І чоловікові доводиться повторювати кілька разів, щоб нарешті почув. Отже, нам теж потрібно не раз і не двічі почути, щоб врешті-решт прокинутися. Бо ми справді можемо бути тим «церквою», яка лише удає побожність: звершує літургії, проводить урочистості, але відкидає силу, яка має діяти у цих священнодійствах.

Сьогодні ж Господь дає нам слово, яке відкриває, як переживати нашу власну Хресну дорогу. Адже коли ми молимося Хресну дорогу у п’ятницю, то це не означає, що ми маємо лише плакати над Ісусом. Бо ж сам Ісус сказав жінкам, які оплакували Його: «Не плачте наді Мною, а плачте над собою!» Отже, важливо супроводжувати Ісуса і розпізнавати, що у нашому власному житті також є Хресна дорога. Деякі події, які з нами трапляються, є частиною цієї дороги. І сьогодні я бачу, що Бог відкриває мені цю правду через одну подію – зустріч із Веронікою.

Жив один багатий чоловік, який одягався у порфіру та вісон і щодня влаштовував бенкети. А біля його дверей лежав жебрак на ім’я Лазар. Істина про мене така, що я також є цим багатієм. Я – той, хто день у день насолоджується життям, хто турбується про розкіш, хто вдягається в гарний одяг. Але що каже Христос? «Не турбуйтеся про їжу і пиття, не турбуйтеся, що вдягнете, бо ваш Отець Небесний знає, що вам потрібно». Однак проблема в тому, що я не знаю, чи Отець справді про мене дбає. Бо я, як тріснутий дзвін, маю всередині пошкодження – печать гріха, яка робить мене ненаситним. Яка не дозволяє мені насититися, яка змушує мене завжди хотіти більше. Я, як чорна діра, що засмоктує все довкола. Цікаво, що ми знаємо про сім головних гріхів. І коли нас запитають, який головний, то більшість скаже – гординя. Але Євагрій Понтійський, один із Отців Церкви, дає зовсім інший порядок. Знаєте, з якого гріха він починає? З ненаситності, тобто нездержливості в їжі та питті. Бо наш найбільший внутрішній конфлікт – це ненаситне бажання життя. Ми відірвані від Бога, і тому усихаємо, але не хочемо в’янути. Ми не хочемо бути нещасними, ми прагнемо любові, визнання, поваги. І тому ми намагаємося заповнити цю порожнечу: прагнемо, щоб нас любив чоловік, дружина, шукаємо схвалення від людей, хочемо кар’єрного зросту, прагнемо успіху. І ось у такому нашому житті Бог кладе перед нами Лазаря.

Знаєте, що означає ім’я «Лазар»? З єврейської – «Бог допомагає». А допомагає Він нам так, що кладе на порозі нашого дому когось, хто нам незручний. Я уявляю, що цьому багатію було дуже незручно. Якщо перед банком стоїть безхатько – його проженуть. Якщо перед магазином – викличуть охорону. Бо «псує репутацію». І так само в нашому домі Бог кладе «Лазаря». Це той, хто нас дратує, хто змушує нас терпіти незручності. Можливо, це наша дружина чи чоловік, які нас постійно випробовують. 

І ось сьогодні Господь каже: «Лазар» – це допомога від Бога для тебе. Це Його спосіб врятувати тебе від твоєї ненаситності. Це шанс навернутися. Питання в тому – чи я побачу це? І діти провокують, і батьки провокують. Я не знаю, хто сьогодні кого провокує, але це робить Бог.І це слово допомагає нам зрозуміти всі ці ситуації. Завдяки слову, слову, яке є світлом, ми можемо відкрити, як саме Бог допомагає нам. Бо іноді ми робимо щось зовсім інше.

Що означає удавана побожність, відрікшись від її сили? Замість того, щоб, слухаючи слово, відкривати допомогу Божу, ми йдемо до церкви, щоб втекти від пекла вдома, від трагедії, яка там відбувається, і трохи пожаліти себе. Можу молитися дві години, створюючи ілюзію побожності, але відмовляючись від її сили. Бо саме в тому домі, де є складнощі, Бог хоче прийти. Бо що каже Христос? «Я був голодний – і ви дали Мені їсти. Я був спраглий – і ви дали Мені пити. Я був нагий – і ви Мене одягнули». Бо в тому, що здається нам протистоянням, у цій боротьбі, у цій складній допомозі, справді є Христос.

Коли Вероніка серед натовпу, серед ненависті та галасу була готова обтерти обличчя Христу, вона зробила щось незручне. Ніхто не знає, що могли з нею зробити. Але саме тоді вона побачила справжнє обличчя. І цей образ на її хустці показує, що Бог хоче зробити в нашому житті. Він хоче відновити Своє обличчя в нас. Він хоче дати нам Святого Духа, Який зробить нас здатними не просто отримувати все для себе, а дарувати себе. Це означає – не тільки вимагати любові, а любити. І Бог хоче цього. Ось що означає справжнє переживання Хресної дороги. Не просто молитви, не просто вставати, сідати, клякати. Хтось колись назвав це «католицький аеробік». Встаєш, сідаєш, клякаєш. І зрештою навіть не розумієш, у чому суть. Але справа не в тому, щоб просто втомитися фізично. Йдеться про те, щоб це слово увійшло глибоко всередину нас. Щоб я міг прийняти Святого Духа, Який відновить моє справжнє обличчя. Адже ми створені за образом і подобою Бога. Христос – це образ Бога. Ми – створені на Його образ. І ось це перша перспектива. Але є ще одна важлива річ.

Пам’ятаєте, коли Ізраїль мав виходити з Єгипту, Бог сказав їм помазати кров’ю Агнця дверні одвірки? Це був знак. Це був поріг дому, межа між смертю та життям. І цей Лазар, цей «Бог допомагає» – це також знак. Це допомога Бога. Але вона приходить у незручний спосіб. І є ще один аспект. Коли Христос говорить притчу про Страшний Суд, Він каже: «Я був голодний – і ви дали Мені їсти. Я був спраглий – і ви дали Мені пити. Я був нагий – і ви Мене одягнули». І коли люди запитують «Коли, Господи?», Він відповідає: «Те, що зробили одному з найменших братів Моїх – те Мені зробили».

Це означає, що бути на порозі дому іншої людини, бути незручним, бути тим, хто провокує – це наша місія як християн. Бо якщо ті, хто йде дорогою смерті, не знайдуть порятунку, то як вони можуть бути врятовані, якщо ми не виконаємо своєї місії? Якщо ми не станемо Словом Бога, Його пророками? Якщо ми не станемо Христом, Якого Бог кладе на порозі кожного людського серця? Христос увійшов у смерть, став вбогим, відкинутим, щоб бути близьким, щоб бути порятунком від гріха, який є на порозі нашого життя. «Перед тобою поклав Я життя і смерть, щастя і нещастя». Бути тією присутністю, яка не нав’язується, яка не кричить, яка не моралізує. Не говорити: «Ти мусиш, ти повинен, тобі не можна». А просто дозволити Богу через наше життя стати допомогою для інших. Але це означає: бути голодним, бути спраглим, бути нагим, бути хворим, бути у в’язниці. Щоб той, хто має цю допомогу на порозі свого життя, отримав милосердя та знайшов Христа.

І ось це слово, яке сьогодні приходить до мене. Це зустріч Вероніки і Лазаря. Вероніка – це істинний образ. Лазар – це «Бог допомагає». А Хресна дорога – це дорога відновлення. Кожна Хресна дорога у п’ятницю має допомогти мені відкривати ці зустрічі з Христом у щоденності. Щоб Він відновив мій образ. Але також, щоб я відкрив, що Христос є у моєму житті. Що Він не залишає мене самого. Що ця прірва, про яку сьогодні говоримо – між небом і пеклом, між спасінням і втратою – вже подолана. Бо є Той, Хто переміг її. Христос. У «Вірую» ми говоримо: «Зійшов до аду». Тобто Він не здався, не відступив у боротьбі за нас. І навіть сьогодні, на цій Євхаристії, Він знову скаже: «Це – Тіло Моє, віддане за вас». Він стане бідним, Який не вимагає їжі від нас, а сам стає поживою для нас.