Бачити Бога (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир. Свято святих апостолів Филипа і Якова. І покровитель сьогоднішнього дня, Филип, ставить сьогодні Ісусові дуже гарне запитання.

Господи, покажи нам Отця, і цього нам вистачить. І це водночас і запитання, і прохання, але я думаю, що це прохання всієї людськості, вічне прагнення — побачити Бога. Напевно, всі віруючі люди всіх епох, а може, й усіх релігій, хочуть побачити Господа Бога, хочуть Його відчути, прагнуть бути певними у своїй вірі, що Бог є.

Це перше дуже важливе питання. А далі наступне: що Він близько, що я Його бачу, що вступаю з Ним у стосунки, що Він — особовий Бог. І Ісус відповідає й каже: Филипе, стільки часу Я з вами, а ти досі Мене не пізнав? Хто бачить Мене, той бачить і Отця. То чому ж кажеш: покажи нам Отця? Тобто Христос хоче сказати, що все, що Він говорить, як діє, а також — сказали б ми — як виглядає, усе це відображає Отця. Уся Його місія і все Його діяння — саме це: показати світові Бога. Саме тому відома ікона Рубльова «Свята Трійця», яка зображує трьох постатей — трьох ангелів, що сидять за одним столом — така важлива і така глибока. Зовні вони виглядають однаково, хоч трохи й різняться, але в певний спосіб цей Великий Святий і містик намагався показати нам, як виглядає Свята Трійця, показати нам Бога.

Зовні між ними немає видимих відмінностей, бо Христос хоче сказати: так, є три Божі Особи — є Бог Отець, є Син Божий, тобто Ісус Христос, і є Святий Дух. Три Особи, але водночас діють вони подібно і подібно себе людині виявляють. Можливо, вони виглядають по-різному, якщо взагалі можемо говорити про якийсь Божий вигляд, але в діянні дають нам те саме — любов Господа Бога. І знову, перефразовуючи слова Ісуса до Никодима: саме задля цього Бог послав у світ Свого Сина. Не для того, щоб світ засудити, а щоб його спасти. Але також — щоб ми могли Його побачити, щоб ми могли Його відчути і переконатися, що Бог нас любить і дуже дбає про нас. І коли ми дивимося на перше читання, бачимо, що саме це постійно проголошує святий Павло.

Цього разу він звертається до коринтян, аби ми не вірили даремно, щоб наша віра не була порожньою, але водночас — щоб ми були в ній певні. Він каже: я передав вам передусім те, що сам прийняв — що Христос помер за наші гріхи, згідно з Писанням, що був похований, що воскрес третього дня, згідно з Писанням, і що з’явився Кифі, а потім дванадцятьом, пізніше з’явився більш ніж п’ятистам братам одночасно, більшість з яких ще живе, а дехто вже спочив. Потім з’явився Якову — ось ще один покровитель сьогоднішнього дня — згодом усім апостолам, а наостанок уже й мені.

Він постійно проголошує їм керигму — основи віри, Добру Новину про Бога, який був тут, на цьому світі, серед нас, жив подібно до нас, але водночас показує нам дорогу до нашої справжньої батьківщини. Він з’являється, хоч, сказали б ми, лише вибраним, але постійно нагадує: Я тут, серед вас. Усе відбувається згідно з Писанням, тобто з тим, що давав Отець через пророків, через Мойсея, Псалми чи інші книги мудрості.

Усе було передбачено — і все в Христі здійснилося. Можемо сьогодні мати таку тугу — що Він з’явився дванадцятьом, потім ще тим п’ятистам, і нам би теж так хотілося… Але Павло звертається до коринтян, які перебувають у подібній ситуації, як і ми: вони теж не зустріли Христа фізично на землі, але зустрічають Його в молитві, зустрічають Його в зібранні, коли є разом, бо Христос каже: де двоє чи троє зібрані в Моє Ім’я, там Я серед них; зустрічають Його в Євхаристії. Святий Павло багато говорить коринтянам про Євхаристію — як її звершувати, аби вона була плідною, доброю, і щоб вони дійсно могли зустріти Христа.

Тут Христос є серед нас. Він постійно здійснює це прохання Филипа — щоб показатися, щоб ми могли Його досвідчити, щоб знали: Він тут, з нами. Над усім цим також присутній Святий Дух, який у певний спосіб оновлює цю присутність Христа і все Його спасенне діяння, який вливає в наші серця любов Бога, щоб ми знали — Він є.

Хоч ми не бачимо Його своїми очима, не відчуваємо безпосередньо через чуття, так, як спілкуємося з іншими людьми чи переживаємо цей світ, але ці дві тисячі років християнства, дві тисячі років тих, хто повірив — і особливо дивлячись на святих — показують, що вони мали дуже реальний і конкретний досвід зустрічі з Богом. Про це свідчать не лише їхні слова, а й вчинки, і ті різні чуда, які ми бачимо. Навіть коли дивимося на містиків, на те, що вони переживали — наприклад, стигматиків — бачимо, що Бог тут діє. Вони собі цього не придумали, самі це не створили.

Бог насправді і дуже конкретно, в особливий спосіб діяв у них, постійно показуючи: Я тут. Хоч ми ще перебуваємо у вірі, тобто приймаємо, що Бог є, віримо, що Він є, — Він дає нам певні нагоди, щоб ми в Нього повірили, щоб ми колись могли повністю зустрітися з Ним. І тоді слова Филипа здійсняться. Ми побачимо і Отця, і Сина, і Святого Духа. Але вже тут Він є присутній з нами і через цей земний шлях веде нас до неба, де вже будемо з Ним назавжди і де побачимо Його в повноті.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.