Бажання бути ніким (бр. Ян Каня)

З Євангелія від Йоана: Ісус сказав до людей: Я — хліб життя. Хто приходить до Мене, не буде голодувати, а хто вірить у Мене, ніколи не буде спраглим. Але Я сказав вам: ви бачили Мене, а все ж не вірите. Усе, що дає Мені Отець, прийде до Мене, і того, хто до Мене приходить, Я не відкину. Бо зійшов Я з неба не для того, щоб чинити Свою волю, але волю Того, Хто Мене послав. А воля Того, Хто Мене послав, є така: щоб Я не погубив нічого з того, що Він Мені дав, але щоб воскресив це в останній день. Бо це є воля Мого Отця: щоб кожен, хто бачить Сина і вірить у Нього, мав життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.

Це слово, яке Христос промовляє, — до тих самих слухачів, які були на іншому боці озера день перед тим. Вони приходять, щоби Його слухати. Христос чинить це — навчає, а наприкінці множить хліб, бо сповнений співчуття до цих людей, які мають прагнення слухання. Це те саме зібрання, яке тепер приходить вдруге. Але тепер вони натикаються на Христа, який має зовсім іншу поставу. Який не лише не дає їм хліба — не знаю навіть, чи Він розганяє їх на всі сторони, чи вони самі користуються з нагоди, щоби піти.

Це дуже критичний момент. Що змінилося за цей час? Минув лише один день. Це лише мить, можна сказати. На їхнє виправдання, можливо, вони навіть більш голодні, ніж учора. Учора, можливо, ще мали щось із собою, може, ще не так давно їли. Скільки ж того хліба Христос міг їм дати? І тільки хліб і рибу. Це було, не знаю, не двадцять чотири години тому, може, вісімнадцять. Відтоді, ймовірно, нічого не їли. Вони приходять до Христа — і тепер натикаються на такий опір, на таку твердість з боку Христа. Що змінилося? Чи змінилося щось у Христі, чи в них?

Саме так — змінилося в них. Учора вони приходили, щоби слухати, а Христос давав їм хліб. Сьогодні ж приходять, щоби їсти, а Христос змушує їх слухати. Змушує слухати те саме Боже Слово, бо походить воно з того самого джерела, яким є Боже Слово, що його звіщає Ісус Христос.

Так само, як учора вони слухали це Слово, слухають і сьогодні. Учора Христос їх утішав, сьогодні ставить їм важкі вимоги. Але вони теж мають свій план на життя, мають своє уявлення про Христа — ким Він є, ким має бути для них. Тому все це подія завершиться, можна сказати, великою поразкою Христа. Бо майже всі відходять, окрім учнів, окрім найближчих. Усі ці слухачі обурені поставою Христа, Його словом.

Що такого Христос каже сьогодні до нас? Що може нас відштовхнути? Бо ми також маємо свої уявлення про Христа. Ми легко йдемо за Ним, коли збувається все, що ми собі уявляємо, що Христос мав би зробити для нас: трохи покращити наші почуття, добре заповнити нам час, щоб ми почувалися комфортно, щоб могли щось добре для Нього зробити. Але врешті-решт, щоби ми щось мали з цього. І коли Христос ставить вимоги, тоді постає питання: чи я хочу залишитися, чи піти?

Христос каже ці слова дуже чітко: воля Того, хто Мене послав — щоб Я нічого не втратив з того, що Він Мені дав. Нічого не втратив. Це слово можна по-різному зрозуміти. Воно в перекладі польською звучить так, але сенс такий: Ісус не хоче нічого втратити, не хоче нічого занапастити. Але тим «нічим» є саме ті, хто Йому належить. Це ті, хто мають стати нічим. Стати ніщо. Як Христос став ніщо. Пізніше апостол Павло буде вважати себе за ніщо: стали ми сміттям цього світу, покидьками суспільства. Кожен, хто нас вбиває, вважатиме, що чинить щось добре для Бога. Ми стали вигнанцями.

Так само думали про себе перші християни. У «Листі до Діогнета» йдеться про те, що вони у світі, але для світу — ніщо. А світ не хоче бути ніщо. Світ хоче чимось годуватися, чимось бути. Тому вони пішли геть від Христа, щоби насититися деінде. Бо бачать, що з цього джерела вони не будуть ситі по-своєму. Може, ще мають якісь гроші — певно, мали. Бо апостоли казали: «Нехай ідуть, нехай куплять їжі в сусідніх селах». Отже, мають за що вижити. Заощадили, і зроблять це тепер. Після цього випробування, яке Христос з ними провів, виберуть щось інше. Виберуть інше джерело насичення. Відтепер будуть живитися чимось іншим, не Христом.

Не здійсниться те, що пророки провіщали: «Ходіть, і пийте, їжте без оплати, за вино і молоко. Ходіть, Я вас буду годувати». Вони воліють витратити свій гріш на те, що, як їм здається, наситить їх. Вони не захочуть стати цим ніщо. Цим ніщо, що належить Христу, який також є цим ніщо, бо Він обнищав себе, зрікся всього, став порожнім. Це Його порожнеча — у доброму сенсі — бо Він себе обмежив. Це кенозис — самопониження, яке Христос сам пережив і до якого запрошує також учнів.

Хто піде за Ним? Легше піти за Йосифом. Бо слово «голодний» стосується Йосифа Єгипетського: коли народ голодував, приходив до Йосифа, і Йосиф їх годував, скільки хотіли. Це Божа воля — бо Бог, навіть тих, хто відійшов сьогодні від Христа, буде годувати до кінця життя. Буде їм давати хліб — навіть якщо вони цього не усвідомлюють, навіть якщо повністю відкинули Бога у Христі Ісусі. Бог не відкине їх — буде їх годувати тим, чого вони хочуть. Даватиме їм хліб щоденний на кожен день. Але вони не матимуть того чогось більшого.

Можна насититися в стилі Йосифа — щоб мати зовнішню їжу, фізичну, щоби вижити. Але Христос пропонує щось більше — хліб життя, воду, яка веде до вічного життя. Він хоче цього для нас, хоче подати це нам. Хоче привести нас до цього. Це прагнення, яке Він має в Собі: «Хто до Мене приходить — ніколи не буде прагнути». Він не буде прагнути, як і та самарянка не буде прагнути. Як, можливо, і всі інші не будуть прагнути, хто насититься з цього джерела, яке відкриє Христос.

Він відкриє його на хресті, бо на хресті Христос скаже: «Прагну». Прагну чого? Не тільки води, як зрозуміли ті, хто були свідками розп’яття, але передусім — прагну людського серця, людського життя. Прагну близькості з кожною людиною, з тобою, зі мною. Це є життя вічне — бути близько Нього.

Апокаліпсис каже це слово про вибраних, які вже пішли за Агнцем, які з Ним назавжди: не будуть уже голодувати, не будуть прагнути. Не вразить їх сонце, ані спека. Нічого вже їм не зашкодить. Жодна кривда не торкнеться їх. Вони будуть справді щасливими людьми. Будуть людьми насиченими.

Можна завершити цю медитацію, це розважання над Божим Словом словами, які вкладені в уста саме тих, хто перемогли, хто пішли за Агнцем, хто отримали життя вічне. Це слова, які Церква дає нам як своїм дітям на кожні недільні вечірні молитви. Це пісня спасенних, пісня викуплених, яку ми вже тепер можемо співати. Можемо передсмакувати те щастя, яким живуть ті, що спасенні. Ми вже тепер можемо відчути єдність із ними в цій одній Церкві.

Тож помолімося цими словами:
Алілуя! Спасіння, слава і сила належать Богу нашому, бо Його присуди — істинні й справедливі. Хваліте Бога нашого, усі Його слуги, ті, що Його бояться, малі й великі. Бо зацарював Господь, Бог наш Вседержитель. Радіймо й весело святкуймо, віддаймо Йому славу! Бо настало весілля Агнця, і Його наречена приготувала себе. І ми вже тепер на цьому весіллі. Вже тепер можемо прикрашатися до цього бенкету. До того бенкету, який Христос хоче нам дати на небесах, але вже тепер ми отримуємо його в Євхаристії. Там, де ми насичені, де ми зміцнені, де ми живимося хлібом життя. Я є хліб життя.

Нехай благословить тебе, оберігає Отець, Ісус і Дух Святий. Амінь.