Але хто є моїм ближнім? (бр. Томаш Регєвіч)

З Євангелії від Матея

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що було сказано: Любитимеш свого ближнього, а ненавидітимеш свого ворога. А я кажу вам: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб ви стали синами Отця вашого, що на небі. Адже Він велить Своєму сонцю сходити над злими й над добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, хто вас любить, яку нагороду матимете? Хіба й митники не чинять так само? І коли ви вітаєте лише своїх братів, що особливого робите? Хіба й погани не роблять так само? Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».

Сьогодні в літургії приходить ця прекрасна обітниця: «Він звеличить тебе честю, славою і величчю понад усі народи, які Він створив. І коли ми слухаємо цю обітницю сьогодні, серед усього, що відбувається, серед воєн – великих і малих, ми можемо запитувати: «Господи, де ця велич?» Швидше, ми стали посміховиськом – як Церква, як християнські сім’ї. Де ця велич? Де це звеличення, яке Ти обіцяєш?

Боже слово каже: «Будеш дотримуватися всіх заповідей і постанов». І сьогодні приходить таке слово, яке дуже важко прийняти. Чому ми стали посміховиськом? Чому Бог нас не звеличує? Тому що є продовження цього слова, яке ми слухали вчора: «Якщо ваша праведність не перевершить праведності книжників і фарисеїв, ви не ввійдете до Царства Небесного».

Бо сьогодні, коли ми чуємо «Любіть ваших ворогів», відразу з’являється питання: Як розуміти це слово? Чи ми його приймаємо? Чи одразу шукаємо якісь пояснення, як його пом’якшити? Бо «Любіть ваших ворогів» – і ми думаємо про цю війну, про наші домашні війни, які ми ведемо, про переслідування, про цькування на роботі, про ненависть, яка нас ранить з боку наших найближчих – нашої родини, наших сусідів.

Як зрозуміти це слово, яке дає Христос? Любіть ваших ворогів? Христос сказав: «Ані одна риска, ані одна йота не зміниться в Законі, доки все не здійсниться». Кожен, хто дотримується цього слова і вчить інших дотримуватися його, буде великим. Але той, хто не дотримується і не вчить виконувати цей Закон, буде найменшим. І саме тут проблема. Бо, думаю, кожен із нас отримав колись таке пояснення, яке згладжує «Любіть ваших ворогів». Що ми намагаємося знайти виправдання для своєї злості, для нашого бажання захищатися, для нашого прагнення відповісти ударом на удар. Ми шукаємо якесь пояснення.

Це саме те, що Христос казав: «Якщо ваша праведність не перевершить праведності книжників і фарисеїв…» Бо Христос казав: «Цей народ устами Мене вшановує, а серцем своїм далеко від Мене, навчаючи людських заповідей». І це саме сьогодні.

Є заповідь, яку дає Бог: «Будеш любити свого ближнього, як самого себе». Але є й людське пояснення: «А ворога можеш ненавидіти. Бо ворог – це не твій ближній». Ми бачили це, коли була вся ситуація з біженцями, з чужинцями. Ми бачили, як легко знайти виправдання, як легко втекти від істини, як легко сказати: «Це не мій ближній».

В Книзі Левіта є таке слово: «Не будеш ненавидіти брата свого. Не будеш шукати помсти. Не будеш мати злоби проти синів свого народу». Це просто: «Проти синів свого народу». Тобто для ізраїльтян це означало любити лише своїх співвітчизників. Але далі Бог додає ще одну постанову: «Якщо у вашій землі оселиться чужинець, не будете його гнобити. Будете його любити, як самих себе». Тобто ближній – це не лише той, хто говорить твоєю мовою, не лише той, хто має такий самий колір шкіри, такі самі звичаї, що й ти, але й чужинець, прибулець. Будеш його любити, як самого себе. Ось що каже Господь. І хто не навчає цьому – той буде найменшим у Царстві Небесному.

Чому ми стали посміховиськом? Чому Бог не виконує Своєї обітниці – піднести нас, оточити славою? Бо ми вчимо людських заповідей, ми вшановуємо Бога лише словами, але наше серце далеко від Нього. Згадайте, як фарисей прийшов до Христа і спитав: «Яка найбільша заповідь?» А Христос відповів: «Що читаєш у Законі?» І той відповів: «Будеш любити Господа Бога свого всім серцем, всією душею, всією силою своєю, і ближнього свого, як самого себе». Христос сказав: «Добре відповів. Чини так». І що тоді зробив фарисей? «А хто є моїм ближнім?» Це дуже схоже на нас, правда?

Ми хочемо знайти пояснення, як обійти цей Закон, як зробити так, щоб він нас не торкався. Ми хочемо знайти виправдання: «Так, любити ворогів… Але не в моєму випадку! Я маю виняткову ситуацію. Моя ситуація інша. Мене це слово не стосується. Мого ворога, мого чоловіка, моїх дітей, батьків – це не стосується».

Сьогодні це Слово справді приходить із усією гостротою – саме до тих великих і малих воєн, які ми ведемо. Любіть ваших ворогів, моліться за тих, хто вас переслідує, бо тоді станете синами Отця вашого Небесного. Будьте досконалі, як Він є досконалий, бо Він посилає дощ на праведних і неправедних, велить Сонцю сходити над злими й над добрими. Любіть ваших ворогів. Таке тлумачення цього Слова – «Любитимеш ближнього свого» – ми сьогодні отримуємо від Христа. І для нас це проблема, бо коли ми чуємо це тлумачення, яке дає Христос, ми одразу думаємо: «Я не зможу. Це неможливо». Бо ми сприймаємо це Слово як закон: «Тепер я мушу. Я повинен. Я маю зціпити зуби, взяти себе в руки і якось впоратися». Але це не просто закон.

Святий Павло каже: «Якщо хто не має Духа Христового, той не Його». Нам потрібен Дух Ісуса Христа, щоб бути синами Божими. Христос – Син Божий. І той язичник, що бачив, як Христос помирає, віддаючи своє життя, молячись за своїх ворогів: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять», сказав: «Це справді був Син Божий».

Щоб ми могли стати такими Божими синами, щоб бути піднесеними, вирваними зі смерті, щоб Бог міг діяти в нашому житті, даючи нам життя набагато могутніше, звеличуючи нас, оточуючи честю і славою, роблячи Своєю власністю, – нам потрібен цей Дух Христа. Ось чому ми сьогодні тут, ось чому ми на Євхаристії, ось чому ми прийматимемо зламане Тіло Христа, щоб Його Дух увійшов у нас. Щоб Його Тіло оселилося в нас. Щоб ми самі стали Тілом Христовим. Бо коли це станеться, ми будемо готові ламати своє тіло для інших – навіть для ворогів і недругів. Воюючи, так. Але як?

Сьогодні приходить слово, яке дуже складне. Складне, бо сьогодні дуже поширена єресь пелагіанства. Це те, що було в стародавній Церкві й повертається знову. Пелагіанство каже, що людина сама може собі дати раду, сама може бути доброю. Але це неправда. Людина не може сама бути доброю. Людина може зціпити зуби, стриматися, але любити ворогів – не може. Вона може зламати зуби, зруйнувати себе, але не дасть ради. Я думаю, що кожен із нас мав такий досвід, коли власними силами не вистачало. Тому сьогодні волаймо про Духа Христа.

Коли Христос буде в наших долонях, коли ми будемо Його приймати, волаймо: «Господи, дай мені Твоє життя, дай мені Твого Духа, щоб я міг бути Сином, як Ти є Сином, щоб я міг мати таку поставу до іншої людини, щоб я міг стати цим Словом, яке Ти сьогодні мені дав – Словом, що сповнюється».

Бог любить мене, тому Він буде тримати мене в Своїй руці.